Можливо, хтось буде мене осуджувати, і говорити, що я роблю не правильно, але я вирішила перестати спілкуватися зі своїм сином та його другою дружиною. Вони постійно жаліються на мене родичам, друзям, мовляв, що я першу дружину поважаю та шаную і її дитину онуком називаю, а їх цураюся та знати не хочу. Мені соромно за те, якого я сина виховала, і дружина у нього друга – недалеко втекла.
Перший раз син одружився з жінкою, у якої вже була дитина від першого шлюбу. Підростав гарний та добрий хлопчик. Олега він називав татом, а мене – бабусею. Олег запропонував переїхати до нього на квартиру, а кімнату Мар’яни в гуртожитку здали. Як і всі сім’ї, вони мали деякі проблеми, але ніколи не виникало серйозних непорозумінь.
Але через декілька років спільного життя стався випадок, який привів їх аж до розлучення, як Мар’яна думала певний час – через мене.
Вони вирішили прийти до мене в гості, я одразу почала ліпити вареники, по часу прикинула і запросила їх на 15:00. Вони приїхали раніше, близько полудня. Частина вареників вже була готова. Відправила гостей в кімнату відпочивати. Прибігає до мене Максим, онук названий. Йому тоді 3 роки було. В руці у нього зв’язка ключів була Олегова: ключ від квартири, від машини і від офісу.
– Максиме, віддай краще ключі татові. Якщо загубиш, то ви не зможете завести машину та потрапити у квартиру. – сказала я дитині.
Він швиденько побіг в кімнату. Я почала розкладати вареники, перемішала їх зі шкварками. Вареники дитині дуже сподобалися, Максим все нахвалював:
– Дуже смачно!
Я вирішила дати їм вареники в лоток. Вони вже почали збиратися, як Олег почав шукати свої ключі.
– Максим приніс їх бабусі, – сказала йому Мар’яна.
– Я почула, як бабуся говорила йому, що ми пішки підемо додому, якщо він ключі їй не віддасть.
Олег дивився здивованими очима на мене, я на Мар’яну.
– Я сказала, щоб він батькові ключі віддав, – спробувала я все пояснити.
Мар’яна почала розпитувати сина про зв’язку ключів, але все безрезультатно. Всі разом ми почали їх шукати. Куди у двокімнатній квартирі дитина могла закинути їх? Куди завгодно!
Ми перерили все – відсунули всі дивани та столи. Одним словом – шукали всюди. Поки Олег не дістав свої ключі з кишені куртки дружини.
– Звідки вони там могли взятися! – відразу почала Мар’яна. – Максим ще маленький, він би не міг дотягнутися до кишені. Може, Ви підкинули? – запиталася невістка у мене.
– Може, Ви не раді, що у мене є дитина від чужого чоловіка? Ось і вирішили мене підставити! У вас нічого не вийде, ми любимо один одного!
Після цього випадку вони одразу одягнулися та пішли. Я не торкалася до цих ключів. Все закінчилося плачевно: Олег зателефонував мені і сказав, що Мар’яна зібрала всі свої речі і з’їхала назад в гуртожиток, а сам він буде подавати заяву на розлучення:
– Я не можу жити з жінкою, яка так вчиняє з тобою! – підсумував він.
Я дуже переживала, не хотіла вірити, що Мар’яна здатна на таке. Я ніколи не втручалася у життя невістки та сина. Завжди бавила онука, дарувала йому подарунки.
Згодом я дізналася правду, чисто випадково. Знаєте, як буває у фільмах – почула розмову в автобусі. Дівчина, яка сиділа позаду мене, щиро раділа на весь автобус і ділилася хорошою звісткою зі своїм співрозмовником телефоном:
– Мій нарешті розлучається, тому ми скоро будемо жити разом. Про мене він поки не розповідав. Він підставив свою першу дружину. Там дуже довга історія. Він вирішив її зі своєю мамою посварити, а потім вигнав, типу, не буду жити з жінкою, здатною оббрехати рідну маму. Я передзвоню тобі, тому що мені на другій лінії Олег телефонує!
Я завмерла – занадто багато збігів. Я прислухалася до її розмови з Олегом. Нічого крім слів ніжності, я не почула. Намагалася переконати себе, що це просто збіг. Але минуло пів року і він привів свою нову пасію.
Я одразу впізнала її голос. І тоді мені стало все ясно. Одразу виставила обох з квартири. Як міг мій син виявитися таким негідником? Навіть уявити собі не могла, що виростила такого боягуза. Навіть не зміг піти по-чоловічому! Поїхала я до Мар’яни, правду розповідати.
Онук дуже скучав за мною, не хотів мене відпускати. Ми почали зідзвонюватися, розмовляти. У гості приходили один до одного. Я почала допомагати Мар’яні з онуком. Вважаю її своєю донькою! Але до мене не хоче переїжджати зі свого гуртожитку, як я її тільки не вмовляла.
А син удає, що я його дуже образила. Повторює постійно, що немає причин злитися на нього.
Я не хочу вдаватися в деталі. У кожного своя правда. Я дуже розчарувалася. Для мене перша невістка, стала як рідна донька.
Що б ви робили в даній ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!