Заміж вийшла я з великого кохання і просто марила своїм чоловіком – він був дуже турботливим та ніжним. Але от не подобалася мені його робота: працював він “далекобійником”. Тому я часто сумувала, коли коханий був в рейсах.
Щоб мені не було нудно, він залишав мене у своїх батьків. Свекруха моя – хороша тиха жінка, а ще надзвичайно спокійна. Вона любила мене й завжди давала мені все найкраще. Свекор також у мене був хорошим чоловіком, і на свої п’ятдесят років був дуже видним чоловіком.
Свекруха хворіла, тому вони вже давно жили, як брат і сестра, а в свекра вже був не один роман за спиною. Я зрозуміла, що свекруха все знала, але вдавала, ніби у них все нормально. Так ми стали частіше спілкуватися з Петром Васильовичем, його поведінка значно відрізнялася, коли мій чоловік Ігор був поруч, а коли їхав в рейс. Коли ми залишалися наодинці він відкрито фліртував зі мною.
Мені було ніяково від такої уваги, а його “випадкові” дотики мені стали подобатися. Мені здавалося, що я у нього закохалася.
І ось одного разу вночі він прийшов в мою кімнату. Що я могла зробити? Скажете, треба було випровадити його? Ні, я сама хотіла цього!
Ось з того часу і почався наш роман: ми проводили разом майже кожну ніч, а для мене він став просто найкращим коханцем, хоча вдень він поводився зі мною, як з невісткою.
Згодом я зрозуміла, що вагітна, і дитина це була не від мого чоловіка, а від свекра. Приїхав мій чоловік, і за тиждень я просто сказала йому, що він скоро стане батьком. Сам свекор все прекрасно розумів, але роль дідуся його цілком влаштовувала. Народилася у мене донька, ми з Ігорем чудово ладнали, він мені у всьому допомагав, а як нашій Оленці виповнився рік, Ігор відправив мене знову до своїх батьків на літо.
Тоді я старалася не згадувати про цей роман, але він знову прийшов до мене вночі. Правда, вже все було не так, як вперше. Друга спроба роману була невдалою, мене мучили докори сумління, й соромно було перед чоловіком. Свекор був кращим коханцем, ніж він, але ж насправді він не любив мене настільки щиро, як Ігор.
Я, не дочекавшись кінця літа, зібрала речі і поїхала додому. Через місяць зрозуміла, що знову чекаю дитину, а тепер я взагалі не була впевнена від кого. Мені так було соромно за все це, а чоловік з радістю чекав на появу другої дитини.
З того часу пройшло багато років, і мій такий турботливий коханий зрадив мені й закохався в іншу жінку. Напевно, це така була моя відплата. Він пішов від мене й одружився вдруге, хоча з дітьми завжди допомагав.
Я хотіла йому сказати правду вже після розлучення, але свекруха перед тим, як піти у інший світ залишившись зі мною наодинці, попросила:
— Сину ніколи ні про що не розповідай.
Мене тоді наче окропом ошпарило. Вона знала про наш роман і всі ці роки мовчала. А тепер я навіть не маю в кого попросити прощення, лише молюся за свою грішну душу.
Чи варто жінці сподіватися на прощення?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!