Я завжди казала, що діти – то щастя. Тому мріяла про велику родину та хотіла стати багатодітною мамою. І мій чоловік також хотів цього.
Первістка Сергійка я народила ще наприкінці 1 курсу. Правда, ніхто з родичів не попереджав, що мала дитина – це великі витрати на підгузки, іграшки, одяг, суміші та інші дрібнички. На щастя, візочок, колиску та ванночку нам віддали родичі безкоштовно. Але Діма вирішив забрати документи з університету та влаштуватися на роботу на будову.
Моя мама час від часу заходила до нас на квартиру, допомагала з Сергійком. Адже я мала вчитися. Добре, що деякі вчителі закривали на мої погані оцінки очі та ставили нормальні бали. Однак, все одно вимагали, аби я там написала реферат чи тести. Ще на допомогу приходила молодша сестра. Поки вона гралася з малюком, то я бігла на пари.
Але на 3 курсі я дізналася, що знову вагітна. Всі раділи, крім моєї мами та сестри:
– Ну могли почекати ще рік. Ти б спокійно університет закінчила, на ноги стали. А так ні грошей, ні освіти.
Мені довелося все-таки забрати документи, бо ніяк не встигала ні вчитися, ні за малюками доглядати. Добре, що свекруха з села приїздила, привозила нам продукти домашні. Ну, там молоко, сир, сметану, консервацію, яєчка.
А от мама не так часто вже заходила у гості. То в неї справ багато, то зайнята, то ще якісь відмовки придумає. Сестра Ольга так само. Каже “хочу з друзями гуляти, а не няньчитися з твоїми дітьми”. Ну хіба вони не можуть мені допомогти, прийти у гості на декілька годин?
Я сама не справлялася, бо Діма влаштувався ще на одну роботу. Брав нічні зміни на заводі, підпрацьовував охоронцем. Хоча там платили нормальні гроші, але вся зарплата йшла на діток. Звісно, деякі речі Богданчик доношував за Сергійком. Однак, я сама не могла собі дозволити купити якусь теплу курточку на зиму або ж черевички.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
На щастя, одна сусідка допомогла знайти місце для синів у садочок. Я думала, що зможу нарешті вийти на роботу і також заробляти хоча б якісь гроші. Бо економити до кінця життя не збиралася.
Однак, місяць тому я дізналася, що вагітна 3 дитиною. Чомусь одразу забула про погані часи, сиділа на дивані та плакала від щастя. Потерплю ще рік-другий, потім знайду роботу. Дмитрові і так обіцяли на роботі підвищення, може, зарплата виросте. Тим паче, нам, як вже багатодітній родині, будуть якісь виплати від держави.
Свекруха довго мене обіймала та цілувала, коли дізналася про мій стан. А от моя мама… Вона наче оскаженіла, чесно. Почала казати, що ми безвідповідальні люди, не здатні виховати нормальних дітей та тільки “плодимо бідноту”. Я ж розплакалася від почутого. Мало того, ще й сестра стала на сторону мами.
– Ти дітей для кого народжуєш? Для нас, аби скинути на виховання? У тебе і чоловіка нема освіти, як ви далі будете жити? Думаєте, що раз ми родичі, то повинні обов’язково вам допомагати? Ні! Треба думати головою, перш, ніж народжувати.
Так, зараз у країні непрості часи. Але кому легко? Хіба депутатам. А ми звичайні люди, для яких батьківство – це сенс життя. Не розумію, чому мама та сестра так обурилися. Навпаки, мали радіти.
У мене взагалі тепер нема бажання з ними спілкуватися. І не хочу, аби мої малюки також з ними бачилися. Коли вони підростуть, то я розповім всю правду.
Добре, що моя свекруха хороша людина. Завжди прийде на допомогу, коли треба..
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!