З початку війни я втратив роботу. Добре, що швидко знайшов вакансію у таксі. Звісно, не заробляю тут мільйони доларів, але на те, аби прогодувати родину, цілком вистачає.
Було у мене багато “цікавих” пасажирів. Однак, така ситуація трапилася зі мною вперше.
Отож, вчора стою ввечері біля Оперного театру. Людей багато, але вже всім розходяться з гулянок по домах. Маршрутки не курсують, трамваї та тролейбуси також. Громадський транспорт у Львові ближче до ночі перестає їздити.
І раптом відчуваю, як хтось плескає мене по сині. Обертаюся – а там стоїть дідусь старенький:
– Перепрошую, а ви вільні?
– Так, вас куди відвести?
– А мені на Рясне. То скільки буде коштувати?
Я помітив, що дідусь одягнений дуже бідненько. Старенькі сандалі, де-не-де вже затерті та потріскані. Футболка розтягнута, видно, що її не раз зашивали, бо різні нитки.
– Та сідайте, мені і так в ту сторону їхати. Підкину вас.
Звісно, я не панував їхати на Рясне. Тим паче, ввечері високий тариф і за поїздку треба мінімум 150 гривень віддати. Однак, мені сало дуже шкода дідуся. А він збоку розговорився:
– А я продаю з дачі квіти. То ще моя покійна Настуся садила ромашки. А ще помідорчики, огірочки. Сьогодні мало вторгував. А ще кожен день на маршрутку туди-сюди витрачати. А як ліки підросли в ціні, то страх.
У мене батьки такого ж віку, як цей дідусь. І я уявив, що моя мама чи тато десь так стоять на базарчику, продають продукти та квіти, аби вижити. Стало так кепсько та сумно на душі
– А, он де мій під’їзд. Зупинися тут. То скільки з мене?
– Не треба, я вас прошу.
– Я не можу вам не заплатити, ви ж на роботі!
– Ні. Я вже закрив зміну.
– Спасибі, синку. Хай Бог тебе благословить! – дідусь тремтячою рукою потис мені долоню. Але вирішив все-таки віддячити і подарував мені гарний букет ромашок.
Жінка аж почала сяяти, поки побачила їх. І от зараз я сиджу на кухні, дивлюся на цей букет ромашок та згадую дідуся. Так, у країні війна, гинуть молоді воїни… Але прошу – не забувайте про пенсіонерів. Їм також треба допомогти, вони без нас не впораються!
Допоможіть бабусі перейти дорогу, купіть у когось на базарі молочко чи заплатіть за проїзд у транспорті. Це дрібниця для нас, але багато важить для них. Будь ласка, турбуйтеся не тільки про молодь, але й про літніх людей.
Ви погоджуєтеся зі словами читача?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!