У мене було трохи “доросле” дитинство. Пригадую, як з малих років залишалась одна на господарстві, тож доводилось вчитатись усьому, що має вміти справжня господиня самостійно.
Мати постійно була зайнята роботою викладача в університеті – людина науки й книжок, а батько важко працював на заводі. Тож у свої 15 я могла спокійно йти заміж, бо вже все вміла робити.
Я розуміла, що ні від кого не залежу, але реакція матері на мій переїзд до чоловіка мене прикро здивував. Вона в істериці заявила, що я скотина і на кого ж я її одну полишу.
Я таки вийшла заміж. Але це не стало причиною, щоб мама перестала дзвонити мені за потреби. Я не мала спокою, аж поки не мусила знайти вільний час, щоб приїхати й допомогти їй.
Якось вона забула вимкнути праску та влаштувала пожежу. То забуде про чайник на плиті, який в результаті чорніє. То ще щось, що вже і згадати важко.
Це трохи дратує мого чоловіка і його можна зрозуміти. Бо не раз серед ночі мені доводилось зриватися та їхати заспокоювати маму.
Згодом наче стало краще, але батько вийшов на пенсію. Ніколи б не подумала, що від нудьги він почне перехиляти чарку зі своїми друзями в гаражі. Мамі він все каже, що йде лагодити машину, а коли повертається, то мало не всі сусіди чують їхні лайки.
Мені здавалось, що я ніколи вже не буду мати часу, щоб спокійно зустрітися з друзями в кафе, наскільки мені остогидли дзвінки батьків.
Одного разу я все ж наважилась поїхати додому, щоб розставити всі крапки над і. Побачила веселого тата, та він був все ще у нормальному стані, а не так, як описувала мати. Мені не хотілося кричати на нього, я вирішила, що спокійна бесіда буде більш ефективною.
Ми поговорили і він пообіцяв, що заради мене буде пити менше і рідше. Та мамі навіть це не сподобалось. Вона хотіла, щоб я влаштувала скандал, бо інакше тато б нічого не зрозумів.
Я поїхала, а дзвінки від матері все ще турбують мене. Не знаю, як пояснити дорослій жінці, що вона повинна вміти сама розв’язувати свої проблеми, а не спихати все на мене. У мене давно своє життя. А терпіння не вічне.
Боюся, що чоловік з такими темпами взагалі покине мене, а я далі пильнуватиму матір до кінця життя.
Людоньки, порадьте, як мені бути поки не надто пізно?
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!