Я одружилася ще сім років тому. На той час я вже чекала на дитину, однак власного житла ми не мали, тому стали проживати разом з моїми батьками.Тоді моя старша сестра була незаміжня і вона дуже заздрила тому, що я вже маю власну сім’ю, а вона ні. Казала, що за традицією я не повинна виходити заміж швидше, ніж вона.
Батьки також злилися на мене, оскільки я народила малюка одразу через три місяці після весілля. Ніби то про мене говорила вся наша рідня, а я їх просто зганьбила. Після народження доньки стосунки між нами лише погіршувалися, сестра постійно скаржилася, що дитина заважає їй висипатися, а їй на роботу вранці. Матері не подобалися наші стосунки з чоловіком, точніше, що він взагалі не приділяє час дитині. Єдину допомогу я отримувала від батька, який дійсно полюбив онуку й не відмовлявся з нею проводити час. 
Я була в декреті, сестра і матір звалили на мене всі домашні обов’язки, я повинна була сидіти з власною дитиною, готувати на всіх їжу, прати речі та прибирати, мені було дуже важко, адже це взагалі не справедливо. Згодом в нас розпочалися конфлікти, чоловік розумів складну ситуацію й запропонував переїхати до його матері. Я погодилася, однак знала, що характер у свекрухи теж не подарунок. Правда, тоді мені просто хотілося втекти з рідного дому.
Спершу все було добре, але згодом свекруха говорила мені, що я погано годую її сина, далі вона постійно робила мені зауваження з приводу виховання доньки. Теж стосунки почали напружуватися, однак я не мала куди втекти. З чоловіком ми відкладали кошти на власне житло. Прожили ми так два роки.
От зараз ми нарешті проживаємо окремо, а з матерями я практично не спілкуюся. Вони мені стільки всього наговорили за цей час, що я просто не можу знову повернути довірливі стосунки. Зараз для них всіх я погана, однак мені на це байдуже, головне, що у нас з чоловіком все добре.
Сестра недавно вийшла заміж, дуже змінилася, хоче налагодити зі мною колишні довірчі відносини, щоб показати чоловікові і його рідні, що у нас нормальна сім’я. Однак я цього не хочу. Раніше я зі своєю дитиною нікому не була потрібна, а тут вони проявляють ініціативу і я зразу повинна бігти? Я теж маю відчуття власної гідності.
Батьки телефонують і просять привезти онуку, якось різно вони почали любити нашу сім’ю. Матір дозволила мені піти жити до свекрухи і не підтримала мене в той момент.
Може, з часом щось зміниться, але зараз я не готова іти на контакт. Мені достатньо спілкування з батьком…
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!