Справжнє кохання я зустріла досить пізно за мірками деяких родичів – мені на той час було 35 років. З Остапом я познайомилася на роботі, він працював новим заступником директора. Такий приємний, ввічливий чоловік, дуже любʼязний.
Ми якось одразу порозумілися, знайшли спільну мову. Остап часто проводив мене додому, на вихідних запрошував на романтичні побачення.
Через 3 місяці я вже мала обручку на пальчику. Всі друзі та колеги щиро раділи за нас, на честь заручин подарували красиві подарунки. Однак, єдина людина, яка була категорично проти – це майбутня свекруха, Ольга Дмитрівна:
– Ну тобі майже під 40 і хочеш у весільну сукню запхатися? Та з тебе всі родичі будуть сміятися на весіллі.
– А вам яка різниця?
– Не хочу червоніти за таку родичку. Не вистачало, аби ще люди на мене пальцем тицяли в церкві.
А ще свекруху дуже турбувала наша різниця у віці. Остап був на 2 роки молодший за мене. Однак, ні він, ні я цю “відстань” взагалі не відчували, нам було дуже комфортно. Тим паче, Остап був високим з бородою. Поруч з коханим я почувалася Дюймовочкою.
Ми вже з чоловіком замовили ресторан, склали список гостей та почали помалу шукати мені сукню. Але потім Остапа “переклинило” і він почав відкладати весілля:
– Ну не знаю. В країні війна, ті ТЦК-шники ходять. Ти ж знаєш, що треба нести деякі документи у ЗАГС з військомату.
– Як ти так швидко передумав? Що, мама тебе намовила?
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Так ми вирішили відкласти це весілля “на потім” до літа. Типу ми встигнемо більше грошей відкласти, буде гарна погода. Я дуже образилася на Остапа. Ну бо вже всім родичам та подругам розповіла, а тут таке відтермінування. Трохи навіть соромно було потім зізнаватися.
Однак, 30 грудня не стало моєї тітки, Раїси Михайлівни. Вона не мала дітей та чоловіка, роками працювала на заробітках у різних країнах. І тільки рік тому повернулася, купила собі тут особняк за містом. Але, знаєте, заробила не тільки гроші, а й проблеми зі здоров’ям, тому довелося довго лікуватися.
Ну і так, як у тітки не було жодних родичів, то вона переписала будинок на мене. Цей останній рік я щодня приїздила до неї у гості, коли треба їхати на планові процедури чи огляд – була поруч. Ну хоча б якась підтримка в неї була від мене.
І після 30 грудня Остапа та свекруху наче підмінили. Вони тепер всіляко намагаються пришвидшити наше весілля:
– Ти ж так довго про це мріяла. Ми список гостей склали, дали завдаток на ресторан.
– А хто мені казав, що варто почекати до літа?
– Ну просто я передумав. Хочу якомога швидше з тобою одружитися!
Тільки мені здається, що чоловік не просто так хоче зробити весілля. Він надто часто розпитує про спадок, цікавився, чи я вже зареєструвалася, як новий власник. Та і свекруха добре до мене ставиться, почала донею називати.
Мене аж саму нудить від такої вдаваної люб’язності. От не було в мене будинку – то все, я погана невістка. А зараз, коли дізналися про спадок, то ладні мені одне місце язиком підтирати.
З одного боку, я дійсно хочу заміж. Дійсно, мені не 18 років, вже не молоденька дівчинка. Не знати, чи потім зустріну якогось гідного чоловіка.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!