Мені було 25, коли познайомилася з Дмитром. Працювали разом на роботі, так і почали спершу просто товаришувати, а вже через місяць закохалися.
Він дуже турботливий та уважний чоловік, постійно мені то каву чи круасан принесе, після роботи запросить у ресторан на вечерю. Хоча Дмитрові тоді було 38, але я не звертала увагу на таку різницю. Як то кажуть “коханню всі роки покірні”.
А от моя сестра Інна була проти:
– От йому зараз 38, то ще нормально. А що буде потім, через 10 років? Він стане старим дідо, а ти ще будеш молодою дівчиною. Тобі таке старе треба, аби потім ще після нього горщики виносити?
І мені було дуже прикро, що сестра не підтримала. Батьків наших давно нема і з рідні залишилася тільки Інна. Ну а тітка з дядьком живуть аж у Київській області, то дуже далеко від нас.
Що ви розуміли, сестра навіть на розпис до РАЦСу не прийшла. Хоча я запрошення надсилала, смс-ки писала з нагадуванням та телефонувала. Було соромно ще й перед Дмитром та його родичами.
Але відтоді минуло вже 6 років. Інна досі не змирилася з тим, що я маю такого “дорослого” чоловіка. Навіть як ми десь бачилися в родичів у гостях, то сестра часто любила так з сарказмом пожартувати про Дмитра:
– Ой, а ви ще йому серветку постеліть на ноги. Бо то вже руки тремтять, все тут розбризкає.
Та Діма в мене на такі дурниці не ображається, може у відповідь теж підколоти:
– А тобі, Інночко, краще доставити ще одне крісло, бо бачу, що п’ята точка за столом не поміщається.
Тоді вона ще більше ображалася. А я в якийсь момент перестала просто це брати до голови. У мене і так справ вистачає – діти, дім, робота. Ну нащо звертати увагу на негатив?
Минулого року мій Діма з кумом вирішили відкрити СТО. Знайшли приміщення під оренду, купили всі необхідні матеріали та інструменти. Місто у нас невеличке, швидко розкрутилися та тепер бізнес процвітає. Клієнтів настільки побільшало, що тепер вже не Діма ремонтує машини, а наймані працівники.
І нещодавно до мене зателефонувала Інна, аж здивувалася:
– Ой, Люда, в нас біда. Мого Пашу на роботі скоротили, моєї зарплати геть не вистачає, вже у свекрів гроші просимо на продукти. У твого Діми знайдеться якась робота для Павла?
– Так, звісно, допоможемо, чим зможемо. Якраз один майстер звільнився. Зарплата хороша, ставка та відсоток від…
– Тобто майстер? І все? А іншого нема? Типу як заступник? Мій Пашка червоний диплом має, на фінансиста вчився.
– Ні, нема.
– Ну дякую, сестричко! Якусь чорну роботу за копійки пропонуєш!
А потім Інна зателефонувала до Дмитра. Але він їй відмовив. Бо як це так – спершу говорити всякі образливі дурниці, а потім допомоги просити? Так нормальні люди не роблять.
Тепер Інна на нас так образилася, що встигла пожалітися всім родичам. Та, на щастя, її такий план помсти провалився. Бо всі ж знали до того, як Інна “добре” відгукувалася про Дмитра.
Нам не соромно. Вважаємо, що так добряче провчили сестру. Хоча Діма казав, що візьме Павла на роботу, якщо Інна змінить ставлення та пробачення попросить.