Моя сваха дуже дивна жінка. От вдома в неї все чисто, прибрано, город величезний. Хоча пані Валентина живе сама, чоловіка ще 10 років тому поховала, але зі всім справується. То собі кущі троянд посадить біля хати, то на городі помідори та огірки позбирає.
Ну і я сама живу в Одесі, а донька після весілля переїхала до чоловіка у Стрий. Сваха віддала молодятам свою двокімнатну квартиру, переїхала в село Любинці, там має стару хату. Я ще своїй доньці постійно казала “Лесю, ти маєш бути вдячна за таке добро, допомагай свекрусі постійно!”.
Я не часто приїжджаю до дітей у гості через відстань. Але тих вихідних мала вагому причину – день народження свахи, 60 років. То така дата, що гріх пропустити святкування! За декілька днів до поїздки оббігала всі торговельні центри, вибирала їй гарний подарунок. Ну і щоб ви розуміли, я витратила 3 тисячі гривень.
Приїхала у п’ятницю, за день до святкування. Аби допомогти на кухні, їсти приготувати, бо всі гості зберуться в хаті. А пані Валентина зустріла мене на вокзалі та потягла містом гуляти. Я, звісно, нічого не маю проти екскурсій, але справи були важливіші.
– Валю, треба додому йти, завтра гості прийдуть.
– Тю, не переживай, у мене вже все готово.
Тоді я подумала, що сваха сама встигла приготувати страви, тому так не поспішає. Ну то ми собі погуляли в місті, випили кави, поговорили про дітей та онуків.
Однак, наступного ранку я відчиняю холодильник – а там тільки торт магазинний. І знаєте, чим пані Валя зібралася пригощати гостей? Нічим! Як виявилося потім, вона кожній невістці та родичці сказала, що і скільки готувати. Моя Леся принесла оселедець під шубою та пюре, інша невістка приготувала відбивні та грецький салат. Кожен гість приніс по дві страви.
Чесно, от мені так соромно було сидіти за тим столом і їсти чужі страви. Не те, що було якось не смачно чи погано приготували. Просто це верх нахабства. Коли до мене гості приходять, то я можу 3 дні не спати. Все мию, витираю, прибираю, готую. А пані Валя так скомандувала кожному список та ще й торт купила з магазину. То знаєте, гості свої гроші та час витрачали, аби на чужому святі посидіти.
Ну якщо ти така ледацюга, то можна замовити кафе чи ресторан. Гості мають розважатися і гоститися, а не приносити страви, як ті офіціанти. Мало того, що подарунки купили, то ще і їсти готували. Ну це не нормально.
– Доню, я не хочу командувати в чужій хаті. Але де таке бачено?
– Мамо, а що тут такого? Пані Валя не любить готувати. Паску та пампухи вона купує в магазині, все готове. А мені не важко їй допомогти. Тим паче, приємно, коли гості хвалять мої страви.
В Одесу я поверталася з кепським настроєм, чесно. Всі мої сусідки та подруги казали, що це верх егоїзму:
– Слухай, а може, вона така лінива жінка просто? От взяла, скористалася моментом, надиктувала списки. Така іменинниця, не хотіла ручки замастити.
– І не кажи. Та мені було б соромно потім в очі родичам дивитися. Нормальна господиня себе б так ніколи не повела.
Єдине, чого я боюся – аби моя Леся не взяла такий дурний приклад зі свекрухи. Або ж навпаки, аби пані Валя їй на голову не сіла. Раз принесла їсти, другий, третій…Так почне командувати моєю донькою, перетворить її на Попелюшку.
Мені, якщо чесно, вже шкода Лесю. От нащо я її пустила в той Стрий? Зараз набереться тих дурних звичок у західняків та перетвориться на таку ж горе-господиню, як сваха.
Що мені робити? Може, варто поговорити зі свахою та трохи приземлити її?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!