У мене ще з дитинства був приклад того, хто і як має розпоряджатися родинним бюджетом. Тато приносив свою зарплату додому, просто ставив гроші на стіл мамі та йшов дивитися телевізор. А мама вже сама рахувала, як і скільки ми витратимо.
“От бачиш, Христино, так має виглядати родина. Чоловік – це головний здобувач у родині. Тато про нас так піклується та забезпечує” – повторювала мама та складала рівно купюри.
Вона, звісно, заробляла також, але набагато менше за тата. І нам вистачало відкласти на гарний одяг, на відпустку в Одесу чи Крим або ж купити мені новесенький ноутбук. При тому ще й мала багато солодощів та іграшок.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Ну і зараз мене повністю забезпечує чоловік. Мирон працює у великій компанії з виготовлення меблів, дослужився до заступника директора. А я вже 5-й рік поспіль у декреті. Не встигла з першого вийти, як тут сюрприз – дві смужки і знову вагітність.
Мирон чудово розумів, що материнство та декретна відпустка – то не відпочинок. І що на малюків дуже багато коштів йде, тому віддавав всю свою зарплату мені на картку. Собі хіба залишав пару тисяч, аби машину заправляти на роботу.
Ще на початку всі гроші були в чоловіка. Але я щоразу йому телефонувала “скинь 200 на памперси”, “дай 100 на суміші”, а це дуже відволікало від роботи. Тому домовилися, що я керуватиму родинним бюджетом.
Я розумно складала гроші. У мене було і на комуналку, і на продукти, і на суміші та дитячий одяг. А вже з решти від залишку могла собі купити якусь косметику, зробити манікюр чи нарощення вій. Чоловік хіба раз на тиждень просто запитував:
– Ти сьогодні була в магазині?
– Так, он, купила нам свіжі продукти. А що, треба чек показати?
– Ні, сонце, я тобі довіряю.
Однак, скоро наші фінансові плани зруйнувалися. Мирон останнім часом повертався з роботи дуже розлючений, не хотів зі мною говорити. Потім взагалі сказав, що він сам буде їздити на закупи та платити комуналку. Я гадала, що Мирон хоче так мені просто допомогти у побуті. Але він вимагав повернути всю його зарплату і аванс:
– От навіщо тобі ці нарощені вії вдома? А нігті? Ти на подіум зібралася?
– Просто для краси.
– Перед ким маєш красуватися? Перед кухонною плиткою чи пральною машинкою?
Мене така скупість чоловіка дуже образила. Виявилося, що на роботі ніхто з колег не дає жінкам гроші. А вчинок Мирона розцінювали просто – називали каблуком. Наче я така погана мегера, сиджу в нього на шиї та вимагаю гроші.
Але не тільки колеги постаралися. Ще свекруха, Галина Богданівна, повчала сина, що його гроші – це не моя зарплата.
– Ти глянь, які вона собі чоботи дорогі купила? Господи, їй то треба?
– А ви чому взагалі до мого гардероба пхаєтеся?
– Бо стараюся тобі трохи розуму дати. Я у твоєму віці не знала, що таке декрет. Дітей у ясла віддала та повалила на завод до станка працювати. І ще встигала потім вечерю чоловікові приготувати свіжу! А ти но все покупне береш!
Ось так колеги та свекруха підмовили Мирона, а він взяв та повірив. Тепер я почуваюся, наче у клітці, чесно. Щоразу телефоную до чоловіка, коли йду в магазин. І він не з першого разу підіймає слухавку, а оплачувати товар треба! Вже деякі касири на мене косо дивляться.
Що мені робити? Як повернути колишнього Мирона. Діло не у грошах, а у довірі!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!