Мене завжди захоплювали батьки із добрим серцем. Вони допомагають своїм дітям і морально, і фінансово. Такими були й мої батьки. Хоч я їх мало знала. Мати захворіла і швидко пішла у засвіти, невдовзі помер і тато. Тож мене виховувала бабуся.
Я рано вийшла заміж. Сергій був з багатої сім’ї. Але прагнув бути самостійним. Після одруження ми одразу переїхали на орендовану квартиру. Невдовзі я завагітніла. Для нас із Сергієм не було небажаних дітей. Ми любили Вероніку і Настю і давали їм усе найкраще. До війни ми жили досить добре. Квартира у вигідному районі, поруч садочок, робота, великий супермаркет. Наших грошей вистачало, щоб купити одяг, заплатити оренду, потішити дітей десертами та іграшками.
Однак з початком війни Сергія скоротили. Власниця квартири попросила звільнити житло для біженців. Добре, що одразу знайшовся запасний варіант – невеличка однокімнатна квартира. Стали жити економніше. Сергій позичив невелику суму у приятеля. Одягались на секонді, жили іноді без куска хліба.
Ми сподівались на допомогу свекрухи Оксани Вікторівни. У батьків Сергія була велика трикімнатна квартира, яку вони здавали у оренду. А ще вони мали сімейний бізнес. І тут я завагітніла втретє.
Зауважу, що Оксана Вікторівна ніколи не цікавилась нашими дітьми. Коли вони хворіли, не дзвонила бодай запитати, як справи. А дізнавшись про мою вагітність, стала дуже зверхньою.
– А ви не чули про засоби контрацепції? Це дешевше, аніж прогодувати стільки дітей. Нащо плодите злиднів?
– Мамо, то ви так відгукуєтесь про своїх онуків?
– Авжеж, думати головою треба! Спочатку заробіть на квартиру, а потім розмножуйтесь!
Мені стало дуже боляче. Здавалось, що Оксана Вікторівна прирівнює нас до тварин, якими керують лише інстинкти. А потім дізнались, що ту квартиру вони здавали біженцям із Харкова за пристойну суму. Яке ж нахабство!
Боляче усвідомлювати, що свекрусі гроші дорожчі за нас. Та як з цим бути?