Старенька бабця продавала квіти, замерзлі руки кутала в хустину…

Вечір, вокзал, я чекаю на автобус. Раптом бачу стареньку бабусю, яка продає квіти. Вона тихо стояла біля входу й тремтячими руками тримала букетик. До неї підійшов молодий хлопець, сказав якісь приємні слова – і старенька посміхнулася.

Мені так стало тепло від побаченого, що я не втрималася та написала вірша, коли сиділа в салоні автобуса:

Старенька бабця продавала квіти,

Замерзлі руки кутала в хустину…

Байдужий люд, не навчений любити,

Проходив повз самотньої людини…

Її простенькі квіти хризантеми,

Що у народі звуться “морозець”,

Тягнучись пелюстками в небо темне,

Не додавали грошей в гаманець…

Вдивлялася з надією у очі –

Хотілося старенькій щось продати…

Не розуміла: чом ніхто не хоче

Її дешеві квіти купувати?

Ось парубок, помітивши стареньку,

Спинився, щойно вийшовши з таксі,

Дістав купюру чималу, новеньку,

Подав бабусі: ” Я купую всі!”

Вона, зрадівши, у стару газету,

Спішила спакувать нехитрий крам…

Він проказав, хитнувши головою:

“Не треба, дорогенька, квіти – Вам!”

Люди, творіть добро! 

А вам сподобався такий вірш? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Копіювання з сайту заборонене. Авторські статті захищені DMCA.

Adblock
detector