Погодьтесь, Ернест Хемінгвей – не просто видатний письменник, він людина, яка вміла насолоджуватись життя. Саме тому й ставлення до старості Хем мав особливе. Він не марнував час, а жив на повну.
“Старість – подарунок людині, яка зрозуміє її. Це не місце для суму за минулим. Це друге дитинство” – стверджував він. Варто лише збагнути, що дитина ніколи не думає про минуле.
“В дитинстві ми живемо сьогоденням, моментом. З кожним роком дедалі більше потопаємо в думках. Про минуле, майбутнє, але лишень не про зараз”.
Прозаїк щиро вірив, що життя перестає тішити, коли людина відмовляється жити моментом, а застрягає в спогадах та роздумах.
“Джек прокинувся рано-вранці й ліг пізно на вечір. Увесь час він згадував минуле, або ж планував майбутнє. Думав про когось чи щось, але так і не жив”.
Хіба ж не мав мудрий Хем рацію, стверджуючи, що людство марнує час у роздумах?
“Якщо старий навчиться жити сьогодні, старість перетвориться для нього на друге дитинство”.
“Я не бачив того, хто прожив би довге життя і не стомився від нього”
Ернест обожнював старість, та водночас він вважав, що жити довго – погано.
“Я не зустрічав людини, котра прожила довге життя і не стомилася від нього – писав Хем. – …усі вихваляли їх, запитували, як вдалося так довго жити. Та довгожителів вже не цікавило це життя…”
“Коли ви відчуваєте смак улюбленого вина – це чудово, коли чуєте улюблену музику на вулицях Іспанії – це надзвичайно, коли є можливість зануритись в холодне море спекотного дня – це неймовірно, їсти улюблену їжу – чудово, коли можна поспілкуватися зі старими друзями – затишно та приємно – заради усього цього ми й живемо. Але що залишається довгожителю, який вже не відчуває смак вина, не чує музику, не може дійти до прохолодного моря…”
Хемінгвей просто не уявляв життя без пригод.
“Незалежно від віку просто навчіться слухати себе”
Прозаїк вважав, що кожна людина має внутрішній голос, який вказує йому на дорогу до щастя. Якщо дослухатись – зрозумієш, як прожити день не дарма.
“Я бачив чимало старих, котрим і сорока не було. Я бачив чимало хлопчаків, яким було значно більше, ніж сімдесят. Доки ви чуєте, бачите, відчуваєте, маєте певні прагнення – ви маєте все, аби жити як вільна людина, яка може спробувати в цьому світі все”
Хем вважав, що з віком інші голоси довкола глушать внутрішній. Спершу це батьки, потім вихователі, вчителі, роботодавці, експерти, родичі й навіть друзі – вони все заглушають. Згодом внутрішній голос змовкає. Та людина має зробити все, аби його чути.
“Незалежно від віку – почніть дослухатися до себе… Згодом ви здивуєтесь, адже зрозумієте ваш голос – неймовірно потужний інструмент!”
А ви згідні з Хемінгвеєм?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!