На всі свята ми приїздили до мами в село. Така традиція з’явилася ще з часів студентства точно. Ну а потім Олексій одружився, став привозити свою жінку Жанну до нас у гості, а через декілька років моя середня сестра Христина з зятем приходили.
І так склалося, що брат з сестрою переїхали геть, а я залишилася з мамою жити. Була одружена, але мій “благовірний” знайшов іншу жінку та втік до міста. Ну добре, що хоча б у мене та сина був дах над головою, мали де жити. Тим паче, у мами була велика господарка, ми разом працювали і на городі, і на полі.
Крутилася-трудилася, брат приїздив, якщо було треба сильне чоловіче плече. Ми разом декілька років тому зробили мамі новесенький ремонт у хаті, привезли гарні меблі, у ванній поставили підігрів підлоги, щоб не було зимно. А ще провели кабельне, бо мама любила дивитися різні серіали.
Я щиро раділа за брата та сестру. Їй вдалося вирватися до великих міст, Олексій зараз живе у Тернополі, а Жанна – у Львові. У кожного родина, бізнес, мають змогу купити дорогу машину чи поїхати кудись закордон.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
А мені на що сподіватися в нашому маленькому селі? Працюю бухгалтеркою в сільраді, платять копійки, але на життя вистачає. Та і синочок Павло дуже старається допомагати. Закінчив школу із золотою медаллю, вступив до університету, ще й на державне місце пройшов. Старається відкладати стипендію та писати одногрупникам за гроші якісь семінари. І все потім мені привозить або ж подаруночки купує.
Однак, мені за грудень досі не видали зарплату. То голови нема на місці, то банк готівку не дає. Словом, тисяча і одна причина. А ще мама захворіла, я їй купила ліки та сиропи. Витратила майже 2 тисячі гривень, але зараз їй не краще. Довелося позичити в сусідки ще тисячу, аби поїхати до аптеки.
Ну і на другу Святу Вечерю брат з сестрою мали приїхати у гості. Я дивлюся в гаманець – а там 230 гривень зосталося. На ці копійки нічого нормального до столу не купиш. Звісно, у нас є домашня консервація, молочка. Однак, то не годиться на пісну вечерю.
Тому вирішила зателефонувати до рідних та попередити, аби цього разу щось самі вдома приготували та привезли. Або ж скинули мені хоча б по 500 гривень, аби купити всі продукти.
– Ти що, взагалі з глузду з’їхала? То я маю 2 години пертися до села і ще їсти возити? Ми у гості їдемо? – нарікала Христина.
– Але ж ти розумієш, що в мене елементарно нема грошей, аби приготувати гостину?
– І що? То треба було щось відкласти чи купити заздалегідь, коли гроші були. Ми самі лиш на паливо майже 3 тисячі витратимо, як доїдемо до вас.
Олексій так само розлютився через це прохання. Жалівся, що в самого грошей нема на подарунки і взагалі зараз останній хліб без солі доїдає. Я ж хотіла як краще, аби рідні нам допомогли.
Але брат з сестрою на мене так образилися, що не приїхали у гості. Тільки мій син повернувся з міста, привіз продукти та допоміг приготувати деякі страви. Сестра зателефонувала і сказала, що вони поїхали до свекрів у гості, а брат взагалі слухавку не підіймав.
Мама також на мене сердиться, нарікає, що то я традицію зіпсувала:
– От треба було тобі за гроші заїкатися? Тобі не соромно?
– Мамо, а як я ще мала гостей приймати? Вони ж так само все їстимуть, питимуть. І я сама за все повинна платити? Ти ціни в магазині бачила?
Я не знаю, що далі робити. Всі на мене зляться. Добре, що син Павло підтримав і сам потім кинув мені на картку 3 тисячі гривень до зарплати.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!