Після весілля всі знайомі так і заздрили Вікторії. Мовляв, якого чоловіка прекрасного знайшла. Він навіть пилинки з неї здуває! Робить усе, чого така тільки забажає.
А коли Зореслав дізнався, що дружина вагітна, то його радості взагалі не було меж. Він постійно дава Віці настанови: так не сиди, це не їж, то не носи, закрий вікно і одягни шапку – треба думати про малюка.
Після народження чада запал новоспеченого батька не згас. Зореслав не цурався міняти синові памперси, годувати його і не спати, ночами просиджуючи біля дитячого ліжечка. Подруги Віки тільки в долоні сплескували від подиву.
Але турбота та увага діставалися відтепер тільки немовляті.
– На мене йому стало байдуже. Ніби й не існує нашого шлюбу взагалі. Тільки дитина є і все. Але розлучатися я не хотіла саме через сина, – розповідає тридцятирічна Вікторія. – Так що чоловік із Зореслава вийшов поганий, зате батько – ідеальний. Він за сина був горою. Постійно мене повчав, як і що робити, ніби не перше немовля на руках тримає. Я вічних докорів не витримувала, бо виявлялося, що все роблю не так, як треба. Та й манера спілкування Зореслава мене ображала. Але я думала, що це він тому, що я за дитину боїться… Так, він різкий на словах, зате таких батьків, як він, більше немає … Тому я на все заплющувала очі.
Коли синові виповнився рік, він вперше захворів. Напередодні Віка ходила з малям в гості до своїх батьків.
– От дурепа ти! І твої родичі! І чого тобі вдома не сидиться? Заразили мені дитину! Неси градусник, вівця! І у швидку дзвони.
Це був вагомий дзвіночок для розлучення, але тоді обоє думали тільки про здоров’я малюка.
– Мама ще із самого початку наполягала на нашому розлученні. Казала, що я життя собі і дитині псую. А коли я вперше сказала про це Зореславові, він заявив: хочеш, то йди, але дитина залишиться зі мною. І я таки наважилася. Однак далося це дуже непросто.
Жінка пережила кілька місяців сліз, судів, скандалів. У результаті син залишився з матір’ю, але батько мав право бачитися з дитиною.
Зореслав не міг стримати ні образи, ні люті. Він до останнього вірив, що син залишиться із ним.
На перші ж вихідні він приїхав до Вікторії в гості, ходив за сином із самого раннього ранку до пізнього вечора.
Те саме повторилося й наступних вихідних.
А потім чоловік почав все частіше спізнюватися і все менше часу проводити з дитиною.
Потім він забігав всього на 10 хвилин, привозив гроші і тікав.
Цьогоріч синові вже сім років. І п’ять із них Зореслав ні ногою в їхній дім більше не ступив.
Всі ті, хто колись так підносив чоловіка Вікторії, зараз повірити в таке не можуть.
Тепер спілкування колишнього чоловіка з своєю сім’єю обмежується перерахуванням аліментів на картку.
– Ніколи б не подумала, що йому і на сина байдуже стане,- збентежено каже Вікторія. – Ясна річ, що до мене йому було байдуже, але дитина… Моя подруга теж про своє життя розповідає. Мій Зореслав – не особливий, таких безвідповідальних чоловіків багато. Віра каже, що коли батько любив її понад усе, а коли вона виросла і заміж вийшла, то й забув про неї, ніби такої навіть не існувало. Потім дитя родила, а дідусеві діла до того навіть не було. Ось так і мій Зореслав. Згас вогник його батьківства.
Як оцінюєте вчинок Зореслава?
Після весілля всі знайомі так і заздрили Вікторії, мовляв, якого чоловіка прекрасного знайшла. Але після народження сина все змінилося
На мене йому стало байдуже, ніби й не існує нашого шлюбу взагалі, але розлучатися я не хотіла, бо хоч чоловік із Зореслава поганий, зате батько – ідеальний.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!