В селі цих малюків називали братик Степанко та сестричка Любава. Степанко був старшим, тому виконував роль справжньої няньки для сестрички, доглядав дівчинку, коли батьки були на роботі. Мати Катерина працювала дояркою на фермі, а батько Остап – трактористом.
Для їхнього селища ім’я дівчини було трохи дивне, але так захотів Степан, тому і назвали дівчинку Любавою. В той момент хлопчик вже був у другому класі.
Брати з сестрою мали дуже різні характери: Степан був спокійною та врівноваженою дитиною, а Любава запальна та гостра на язик. Та ще й жадна була, не любила ні з ким ділитися, навіть з рідним братом.
– Це ти мала бути хлопцем! – кричала матір на Любаву. – Навіщо штовхаєш Василька? З сусідами не можна так поводитися… Ще трішки і його батьки на тебе сваритися будуть.
Дівчина нічого не відповідала, а лише мовчки спостерігала та чекала моменту, коли можна буде “відплатити” Васильку за те, що він поскаржився батькам.
Дівчинка в школі спокійно теж не планувала поводитися. Вже після першого місяця навчання дзвонила вчителька й нарікала батькам.
– З тобою одні проблеми! – всі говорили дівчинці – Що з тебе виросте?
Правда, був один позитив – Любава дуже добре вчилася.
… Проходили роки, Степан закінчив ветеринарний коледж, а сестра собі до нього:
– Тварин він лікує, краще б людей! О це так брудна робота.
– Ти нічого не розумієш, – захищав свою професію Степан. – Тварини добріші за людей. Вони теж все розуміють та відчувають, наприклад…
– Достатньо… Не хочу того слухати, бо теж скоро почну з котами розмовляти.
Любава вступила до педучилища. Катерина з Остапом були щасливі за успіхи доньки, аж раптом Остап занедужав та й помер. Сусіди запевняли, що це від тяжкої роботи, важко працював днями та ночами.
Та й Катерина змарніла після такої трагедії. Ще й колгосп розпався.
– Степане, прошу тебе, пильнуй Любаву, ти ж її знає, коли треба – допоможи, щоб біди ніякої не трапилося. Якщо треба – спини. Та й самому не помішало б дівчину знайти.
– Добре, мамо. Але, що це ви кажете так, наче…
– Знаю, сину, що кажу. То обіцяєш дбати про сестру?
– Обіцяю…
Сама ж Любава все отримувала від брата, захотіла плаття – є, нові туфлі – є…То грошей ще випросить.
Якось завела розмову:
– Кажуть ти з Оксаною зустрічаєшся, та шо до міста на роботу їздить. Думаєш, вона там нікого не має? Кажуть, що вона на тому заводі, де працює, не з одним шури-мури крутила.
Степан сестрі повірив. А Любава все це затіяла, адже не хотіла ділити брата ще з одною жінкою. Він одружиться й вже про дружину дбатиме, а не про неї…
– Ні, ні! – мовила сама до себе. – От, коли вийду заміж, тоді хай що хоче робить.
Так нічого і не склалося в Степана з Оксаною.
Згодом ще Ніна була, Любава знову втрутилася, немов Ніна не може вибрати між ветеринаром та завклубом. Так і з цією дівчиною нічого не вийшло.
Любава закінчила навчання. Влаштувалася в місті на роботу. Знайшла нареченого.
– Степане, я буду одружуватися. Мій Мирослав чудовий, хочемо розписатися та вечірку організувати. Тільки б…
– Грошей треба? Я допоможу. Не хвилюйся. Головне, аби ти щасливою була.
– Вже кажуть Ліда до тебе з дитиною своєю приходить. Що вже батька для дитини шукає?
– Та ні. В них теля чогось наїлося. Ледве врятував.
– Ну-ну…
… Всі почали їздити за кордон на заробітки, та й Любава з чоловіком відправилися. Сестра наче крізь землю провалилася. Навіть звістки про себе не давала. Степан дізнався, що вирішила там з чоловіком залишитися від шваґрових батьків. А сам залишився сам й сумував за сестрою.
Тут раптово з’явилася Любава з чоловіком. Приїхали на гарній машині та й одягнені в модний одяг.
– Степане, як ти тут сам? – запитала. – Що не маєш ніякої молодиці? Жартую. А тепер про серйозне. Я що маю сказати… Батьківська хата нам обом належить. Правда?
– Ну, так…
– Давай по-справедливому. Заплатиш мені частку за хату і будеш собі тут жити сам господар.
– Я не знаю, кільки коштує наша хата.
– Може, в сільській раді знають?
– Не треба нічого запитувати. Сорому не оберешся. Що назбирав – те й віддам.
Степан віддав всі гроші, залишив собі декілька купюр. Любава забрала суму, перерахувала та й пішла, залишивши сумку з макаронами та олією.
Степан не міг оговтатися.
Сонце котилося до заходу. Степан обійшов господарку. Зготував картоплю зі шкварками. Налив горня кислого молока. Але так і не торкнувся вечері. Не виходила з голови Любава. Згадував молодість та щастя, яке упустив через власну довіру…
Що думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!
-
Харків. Відділення Нової пошти. Черга не стримує сміху…Старша жіночка після розмови з працівником пошти нервово ...Довелося спостерігати за цікавою ситуацією на відділення Нової Пошти... -
Коли вчителька читала на батьківських зборах твір про маму, то всі батьки плакали. А я ...Я ніколи та нізащо у світі не дозволю чоловікові перевіряти домашнє за... -
Заходжу у сільпо та ледь не плачу – а все через пляшечку молокаЗаходжу вчора у Сільпо та ледь не плачу від щастя - а все через одну п... -
Чого українським жінкам слід повчитися у італійок? 4 поради, які зроблять вас щасливішоюУкраїнки найкрасивіші у світі! І тут нічого дивного, адже всі доглядаю... -
Ні совісті, ні честі! Що хвилює українців, доки хлопці гинуть на передовійЧасом доводиться чути обурення чи просто дивну форму констатації того... -
Діти вирішили на мені зекономити і купили квитки на верхню полицю. Як я туди залізу ...Я почала розкладати свої речі на нижній поличці купе, аж тут до мене п... -
Дзвінок від сестри з Севастополя дуже мене потішив. З 2014 року мовчала, а тут вирішила ...До пенсії мені залишилось ще три роки. Чекаю на неї, як божу манну. Са... -
Моя мама написала листа родичці, яка проживає у Криму – ми плакали довгоНещодавно моя мама вирішила написати листа до своєї куми, яка підтриму... -
– У нас немає дочки! І ніхто в Україні на тебе не чекає!Олена познайомилась з Денисом на вечірці. Дівчина тоді поїхала в гості... -
Проживаю вже 6 місяців в Італії та помітила одну дивну звичку біженців. Чесно кажучи, вона ...Я біженка з Харкова. Дивом вдалося виїхати з міста 24 лютого, зараз пр... -
– Я втомилася від усіх людей, які нічого не знають! Проблема не у вчителях! Проблема ...Ліза Роберсон багато років пропрацювала у школі та висловила усе те, щ... -
– Дивлюся на ваш стіл і розумію, що тут немає що їсти. Це ви спеціально ...Про те, що у мого сина є дівчина я знала із самого початку. Вони разом... -
До нас переїхала родина біженців та я вирішила їм допомогти. Але така поведінка мене дуже ...Десь на початку березня до нашого будинку переїхала родина біженців. Я... -
Цього року в травні не стало моєї синьйори, за якою я доглядала останні 5 років ...В Італії працюю останні 15 років свого життя. Можна сказати, що мій ді... -
Три тижні не бачив рідних. Замість домівки – окопи, лінія фронту. Того дня чекали на ...Невелике село під Харковом. Вже третій тиждень тут. За цей час здаєтьс...