Мій батько зрадив маму, коли мені було всього 10. Тоді вони розлучились і більше тата в моєму житті не було. Він прогнав нас на вулицю, хоч у мами була квартира, яка їй дісталась від покійного дідуся, але її здавали квартирантам, щоб хоч якісь гроші мати на кусень хліба. Тому переїхали ми жити до бабусі, матері тата. На щастя, вона була на нашому боці та засуджувала його поведінку. Бабуся Тамара казала, що тато безвідповідальний бовдур.
Мені малому було непогано в селі, хоч довелося змінити місце навчання й друзів покинути, але я старався не зациклюватися. Кому видалось найважче — це мамі. Вона важко переживала зраду батька, а згодом почала випивати. Усе це, на жаль, до добра не привело.
Коли мені виповнилось 18 і я поїхав вчитися в місто, однієї ночі трапилась трагедія. Після чергової пиятики мами, якимось чином загорівся дім, загинули мама з бабусею. Тоді я зрозумів, що залишився сам й нікого в мене більше нема.
Згадав, що мама мала квартиру, тому пішов туди жити. Паралельно працював офіціантом в місцевій забігайлівці.
Та раптом ще одна біда звалилась мені на голову. І це батько. Неждано-негадано він приперся і каже:
– Витягай документи, будемо ділити квартиру. Вона мені також належить.
– Е ні! Не належить вона тобі, лише матері, а тепер — мені. Ось читай, у документах чітко написано, хто є власником. — відповів я.
Тоді він наче озвірів. Почав кричати, кидатися усім, що було під рукою, я думав, буде мене бити, але, на щастя обійшлося. Проте, як виявилось пізніше, ще не всі пригоди закінчились… Коли я нарешті встав на ноги, життя почало набирати обертів й тепер у мене власний бізнес, старий батько, хворий та немічний, далі бореться за мої гроші та квартиру. Телефонує якось мені та каже:
– Ти повинен допомогти своєму батькові, це твій обов’язок! Мені потрібні гроші на операцію, а якщо я їх від тебе не отримаю, тоді будь проклятий!
– У тебе тату також був обов’язок допомагати синові. Чи ти виконав його? От тепер від мене отримуй по заслузі! — у відповідь сказав я.
Не маю жодного бажання йому допомагати, багато злості маю я на нього, однак не хочеться слухати у свій бік прокльони. Не знаю, що мені робити? Як правильно вчинити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!