Того дня я ледве на ногах трималася, коли їхала з роботи. Тиждень був дуже важким – перевірки, звіти. І рідні про це знали. Тому я сподівалася, що коли повернусь додому – чоловік вже подбає про вечерю, а діти зроблять уроки.
Та натомість, коли я увійшла на кухню – побачила два великих мішки. Зазирнула – і мало не впала. Там були помідори. Я відразу зрозуміла, що їх привезла свекруха, а чоловік взяв, навіть не подивившись. Майже всі вони були пошкоджені, з чорними плямами, або відверто гнилі. Я спитала чоловіка:
– І що мені з цим щастям робити?
– Бачиш, як мама нам допомогла. Ціленькі закриєш, а з тих, що биті можна томатну пасту зварити.
Я уявила, що буду пів ночі возитися з помідорами й мало не заплакала. Перевдягнулась і сіла перебирати помідори. Врешті з двох мішків вдалося закрутити лише чотири баночки помідорів. Чимало довелося просто викинути. Але все ж кілька баночок пасти ще закрила.
Наступного дня нас на вечерю запросила зовиця. Таня – мамина улюблениця. Свекруха заради неї навіть до Італії поїхала. Адже донька з зятем не мали квартири. Тож їй свекруха купила квартиру, а нам – макарони привезла. От тобі й вся справедливість. А коли чоловік поцікавився, чи нам щось перепаде, йому спокійно відповіли:
– У твоєї дружини квартира є. А сестрі допомогти треба!
– Нам ремонт треба робити, автівка не завадить. І взагалі – це не чесно!
Врешті свекруха виділила нам 3 тисячі євро, аби відчепились. Згодом вона повернулась додому. Але навіть тут продовжує допомагати Тані, цілком ігноруючи нас. Коли ж я просила посидіти з дітьми – вона постійно відмовлялась, адже мала допомагати дочці.
Так от прийшли ми до зовиці. А вона відразу почала вихвалятися:
– Які я помідорки закрила! Ідеальні, двадцять баночок вийшло.
– Мама дала?
– Так, звичайно.
Я навіть не здивувалася, звикла до цього. А коли прийшла свекруха, сказала їй:
– Ви нам більше гнилі помідори не несіть! Краще ніякі!
– Дарованому коневі в зуби не дивляться. Треба дякувати!
– Ну, своїй донечці ви ідеальні принесли. Певно навіть перебрали?
Свекруха образилась. Того вечора більше з нами не хотіла говорити. А чоловік зауважив, що я не мала так з його мамою говорити. Бо й справді треба дякувати за все, що дають. Мовляв, мама сама має право вирішувати, що робити зі своїми грошима й овочами.
Як гадаєте, що робити в такій ситуації?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!