Наші хлопці – справжні герої! Їх мужності можна тільки позаздрити та захоплюватися!
Наша редакція “Пошепки” натрапила на цікавий пост молодого хлопця Андрія Рибалко – стрілець у ЗСУ. Радимо прочитати всім!
– Ну шо там в інтернеті? Ми там Кремль вже взяли?
– Та ні, ще тільки до Херсону підходимо.
Це типовий діалог при зустрічі з побратимами “з цивілізації”.
На позиціях єдиний зв’язок – це рація. Там всі новини нашого квадрату. “Обстановка”, “виходи з трьох!”, “то ваша пташка?” періодично буркоче поруч. Все, що важливе для життя, ти бачиш на власні очі та чуєш своїми вухами. Або чуєш у рацію.
Але ось ти добираєшся до Старлінку і пірнаєш у віртуальну реальність. Facebook огортає в’язкою сумішшю з гіркуватим присмаком зрад. Мережа клекоче дискусіями. Куди дивляться ноги Зеленської? Що черговий раз ляпнув Арестович? Чи піариться на війні Порошенко?
Окремий жанр – це перемоги. Особливо ті, які відбулися лише в бурхливій уяві. Улюблена забава – слухати поважних іноземних аналітиків та вітчизняних воєнних експертів. Я вже тричі читав про звільнення села, навпроти якого ми стоїмо.
Кажуть, щастя любить тишу. Як на мене, тишу любить і воєнний успіх.
Але це неможливо. В інформаційному світі війна перетворилася на безперервний футбольний матч. Вболівальникам треба гол. А якщо поки немає голу, то лишається радіти хоча б кожному удару по воротах. Бо не можна втратити віру у свою команду. Тому що один невдалий пас і крики “вперед!” зміняться на нецензурну лексику на адресу тренера, а потім і гравців.
Саме з цієї причини командування не розкриває втрат ЗСУ. Бо пам’ятає 2014-2019 роки, коли суспільство втомилося від війни в телевізорі, коли новини починалися з повідомлення про чергового загиблого з фронту.
Та втома неминуче настане. Бо жодна психіка довго не витримає цього шаленого коктейлю перемог, зрад, захвату та гніву.
Останні тижні у мене немає емоцій. Ні страху, ні ненависті, ні радощів. Відчуття лише одне: задовбався. Але далі робиш те, що маєш робити.
Вболівальники потрібні. Але зараз ми всі – одна величезна багатомільйонна команда. Якщо вас переповнюють емоції, то у вас є енергія. Якщо є енергія, то її можна і треба спрямовувати в дії. До перемоги нас наближають не “срачі”, а маленькі кроки. Кожного на своєму місці. Ми, українці, це теж вміємо.
Колись всі разом почуємо: “Ми взяли Кремль!” І тільки потім матимемо розкіш від душі сваритися про те, що побудувати на його руїнах.
Наша редакція низько вклоняється всім нашим захисникам, які боронять Україну від ворога. Любі хлопці, ми молимося за ваше здоров’я та перемогу!
Якщо у вас є історія з якою хочете поділитись з нашими читачами надсилайте її на пошту [email protected].
Слава Україні!
Напишіть нам в коментарях у Facebook!