Життя в багатоквартирному будинку перетворилося для мене в справжнє випробовування.
Я майже рік змушена була просидіти вдома. Спершу під час карантину нас перевели на дистанційну роботу. Потім я ще й зламала ногу, тому плюс декілька місяців сиділа в чотирьох стінах. Добре, що хоча б на роботі мене зрозуміли й пішли назустріч. І все начебто добре, крім одного – сусідка поверхом вище кожен день вчить доньку грати на піаніно, і я вже не можу це терпіти. Дівчинка грала і раніше, але ж я цього не чула, бо цілий день була на роботі. А тепер кожен день я змушена слухати цю «гру», та ще й з самого ранку, тому що дівчинка навчається у другу зміну.
Це просто нестерпно, коли одна й та ж мелодія повторюється кожного ранку.
Розумію, що піаніно – це не гуркіт дрилі, не гавкіт собаки і не дискотека о третій годині ночі. Але, мабуть, у мене вже розвинувся невроз, і тільки я чую перші звуки акордів, у мене починаються нервові тики. Не можу спокійно працювати, інколи від цього вже починає боліти голова. Я вже і до сусідки ходила, спочатку по-доброму намагалася поговорити, а потім вже і до конфлікту дійшло. Розумію, що вони не порушують закон, але можна ж зрозуміти інших людей. На жаль, мені і пред’явити щось їм особливо нічого, тому я просто в безвиході.
Домовилися, що дівчинка буде сідати грати не раніше 11 години, а я в цей час просто іду з дому. Дві години блукаю навколо будинку і злюся, тому що за цей час могла б переробити купу роботи, а змушена поневірятися, як бездомна. А мені вже 47 років, а не 20! Просто кожного дня беру обід на дві години, щоб не псувати свою нервову систему. Може, мені вже і до психотерапевта треба, щоб якісь заспокійливі прописав.
Цікаво, хто-небудь ще стикався з подібною проблемою? Може, я все-таки маю право скаржитися, хто знає?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!