Мені здається, що кожна людина стикалася у своєму житті з надто пильними сусідами. От і в мене в житті також була така жінка, яка з будь-якої причини одразу телефонувала та їздила в усі можливі інстанції. Ми ж якраз переїхали зі столиці в районний центр і не могли ніяк до цього звикнути. В попередньому житлі сусіди навіть не знали один одного, а тут чужі люди практично пхалися в твоє життя.
Може б і не переїжджали, якби чоловікові тут не дали керівну посаду з хорошою зарплатою. З переїздом було багато проблем, у нас п’ятеро дітей, і кожного потрібно було влаштувати в школу, садок. Я за освітою педагог, обожнюю дітей, тому роль багатодітної матері для мене є необтяжливою.
Двоє старших дітей вже ходять в школу, а троє менших – погодки, в декреті ще прийдеться сидіти мінімум три роки. Але я це не можу назвати декретом, з п’ятьма дітьми в мене взагалі немає вихідних. Робота 24 години на добу. Я хороший педагог, тому вирішила влаштувати садок вдома. В невеличкому місті ця ідея одразу поширилася. Молоді мами були дуже вдячні дівчатам, тому що могли викроїти час для себе, хтось підробляв.
Така ідея всім прийшла до душі, окрім моєї постійно незадоволеної сусідки. Вона вже телефонувала і в органи опіки, і в поліцію, робила все, щоб моїй справі прийшов кінець. Я в окремій кімнаті влаштувала справжній дитячий куток – всюди милі іграшки, розвиваючі ігри, гарний інтер’єр, всюди порядок – інспектори коли прийшли, були шоковані. Навіть не мали до чого причепитися.
Матусі також повинні були писати пояснювальні записки. Там вони наголошували, що це благодійні внески, та й не завжди вони грошима розплачувалися, іноді звичайними фруктами. Загалом це мені подобалося, хоча трішки радості в моєму житті, люблю усвідомлювати, що роблю щось корисне.
Згодом про мій дитячий садок дізналися у відділі освіти й подарували премію. Мені виділили приміщення в місцевому клубі, де можна було б організувати дитячий садочок вже на більш комфортній. Місця більше і не у мене вдома – тому я була задоволена. Збирали кошти на облаштування всім містом і протягом 2 місяців я вже мала власне приміщення. Сусідка навіть прийшла на відкриття, хоча сама була завжди проти. Задерла носа, а потім підійшла і попросила, щоб ми взяли її два онуки. Але навіть не це головне.
Згодом дійсно наш садок почали відвідувати і її онуки, з того часу сусідка допомагає мені у всьому. Вона так запалилася цією справою, що багато ініціатив тепер бере у свої руки. Зараз вона моя права рука, і той період ворожнечі разом згадуємо з посмішкою. Так що нічого просто так не відбувається, все тільки на краще!
Що Ви думаєте з цього приводу?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!