Попри те, що я вже дуже довгий час живу у власній квартирі, але з сусідами дружбу не заводжу. Мені більше до вподоби бути самітником.
Але одного дня все кардинально змінилося. На порозі мого дому з’явилася Дарина — молода жінка з квартири, що навпроти. Вона була вся в сльозах, не могла навіть нормально говорити. Я запросила її до себе.
– Вибачте мені, будь ласка. Світлано Романівно, благаю позичте мені трохи грошей — мені дітей годувати нічим.
Я налила Дарині чашку смачного трав’яного чаю, аби вона хоч трохи заспокоїлася і пояснила мені, що з нею трапилося.
Спершу вона просто сиділа мовчки, іноді голосно схлипуючи, а через деякий час прийшла до себе і почала свою розповідь.
Кілька років тому Дарина вийшла заміж за чоловіка, якого дуже кохає. Він добрий, турботливий і ніжний, але має один дуже серйозний мінус: Павло — матусин синочок.
Все робить так, як вона йому накаже. А свекруха цим і користується, крутить хлопцем, як тільки їй заманеться.
От кілька місяців тому Павло попросив дружину, щоб його мама пожила разом із ними, мовляв, зараз війна, складні часи — нелегко їй буде одній.
– Я не могла йому відмовити, розумієте? Я його дуже кохаю, а він мене. Такими очима на мене завжди дивиться. Хіба ж я могла сказати “Ні”? Погодилася. Думала, що свекруха допомагатиме мені з дитиною, за квартирою пригляне, поки ми з чоловіком на роботі.
От наївна дівчина! Ірина Степанівна, як тільки переступила поріг квартири, заявила, що ні за які гроші не допомагатиме своїй невістці з побутом. “Я тут в гостях, тож нема чого на моєму горбі їздити!”
Після того почалося справжнє пекло. Стара карга до всього чіплялася: то зготовано не так, то прибрано зле, то синочок її надто довго працює. Хто в тому винний?! Дарина, звісно ж.
– Сама вона палець об палець не вдарила. Цілими днями вешталася з бабусями із сусідніх квартир по вулиці, а ввечері мала багато сил на скандали та істерики. Я терпіла, терпіла, терпіла, а потім не витримала.
Дарина вирішила відверто поговорити зі своїм коханим. Запропонувала йому хорошу ідею: продати батьківський будинок в селі, а отримані кошти вкласти в купівлю невеличкої квартири для свекрухи. Вона і поруч буде, і молодій сім’ї не заважатиме.
– На мій подив, він швидко погодився. Я вірила, що тепер усе налагодиться. В Ірини Степанівни буде своє житло і вона нарешті дасть мені спокій. Як же я помилялася.
Все стало тільки гірше. Свекруха, як тільки почула, що її збираються відселити, наче з ланцюга зірвалася. Таке чудила! То кілька пачок перцю в свіжий суп насипле, то олії на підлогу наллє так, що Дарина мало не вбилася… І багато інших “сюрпризів”, які потихеньку виводили спокійну і добру дівчину з себе.
– Одного дня мої нерви просто не витримали. Я почала кричати на свекруху так, як ніколи раніше. Вимагала, щоб вона мерщій збирала свої речі і виміталася з квартири.
Так вона й зробила. Поки невістка гуляла з дитиною, стара прихопила з собою усі гроші, дорогу техніку і навіть продукти!
– Як можна було залишити рідного сина і внука без крихти хліба?! Це ж ким треба бути?! Іванко голодний, а зарплату я отримаю лише післязавтра. Ще й Павло. як на зло, слухавку не бере.
Цілком очевидно, що я позичила сусідці гроші, про які вона так просила. Людям в біді треба допомагати. Добро, як і зло, повертається сторицею. Тож сподіваюся, що на злобну свекруху Дарини ще чекає “приємний” сюрприз від долі.
Як би Ви давали собі раду зі свекрухою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!