Моя сваха дуже заможна жінка. Ольга Ярославівна вже декілька років працює закордоном в одних сеньйорів. Відповідно, вони їй добре платять. І свою єдину доньку Марію вона дуже балувала. Купувала їй дорогу косметику та одяг, пересилала гроші, багато пакунків з продуктами.
Коли Антон сказав, що зробив пропозицію Марії, то я дуже зраділа. І ми зі свахою почали готуватися до весілля. Правда, це було трохи несправедливо. От пані Ярослава за свої долярики та єврики найняла дорогого фотографа, кортеж машин, вибрала ресторан за містом. Ми з чоловіком взяли кредит, аби оплатити синові весілля.
І після весілля ця епопея з грішми не закінчилася. Сваха хотіла подарувати дітям будинок за містом. Дивно, що саме вона командувала родиною, а не мій син.
– Я вже найшла ділянку, то біля міста. Їхати буквально 5 хвилин.
– Але це дуже дорого. У нас, на жаль, нема стільки грошей. І молодятам погано жити в місті на квартирі?
– Так в чому проблема? От я знаю, що в селі ваша мама живе. Продавайте її хату і все, поділимо бюджет порівну, якраз має вистачити.
Таке зверхнє ставлення свахи нас з чоловіком дуже обурило. Вона вирішила, що має право командувати ще й нашою родиною. Моя мама хоча і старенька жінка, але може дати собі ради. І хату ту будував ще покійний мій дідусь, я там виросла і народилася. Рука не підійметься продавати ту хату в селі.
І після того випадку з будинком наші стосунки геть зіпсувалися. Ми люди не багаті. Я працюю продавцем на базарі, а мій чоловік Василь водій рейсового автобуса “Львів – Івано-Франківськ”. Ми не гребемо гроші лопатою, як сваха.
Але от пані Ольга свого слова дотрималася. Вона ще восени купила дітям ділянку за містом та висилала гроші на ремонт. І мій Антон робив все так, як вона напише. Квіти обирали тільки ті, які їй подобалися. Та що там квіти – навіть колір стін вони робили такий, як скаже сваха. Танцювали під її сопілочку, як дресовані песики.
Тиждень тому сваха приїхала додому на “відпочинок”. У неділю діти зателефонували та запросили в гості на шашлики. Ми привезли їм домашні помідорчики консервовані та огірки, я купила тирамісу. Однак, наше частування ніхто навіть на стіл не поставив. Невістка викладала італійські сири, хамон, горішки, фісташки, якісь намазки – гостинці пані Ольги.
Під вечір сваха розв’язала свого язика. Сиділа і хвалилася, яка вона гарна жінка, що купила дітям хату:
– От що б вони без мене робили? Дітки мої, ви б точно пропали. Хто, як не я, вам допоможе? Та бо на деяких марно сподіватися.
Звісно, те зауваження стосувалося мене та чоловіка. Ми вирішили, що час вже їхати додому. Попрощалися, подякували за гостину. Така образа закралася після тої зустрічі. Наче от син дозволяє свасі об нас ноги витирати.
Дійсно, вона достатньо заробляє. Але і сама повинна розуміти, що не всі отримують таку зарплату, як вона в тій Італії. Як ще пояснити, що ми дійсно не в змозі розкидатися грішми?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!