Ще рік тому я вийшла заміж за Остапа. Ми були знайомі з дитинства, бо росли у сусідніх селах, буквально от річку перейти.
Знаєте, от була в нас та сільська романтика – разом на ріку ходили, корів випасали, як підросли то і на дискотеки в місцевих клуб культури ходили.
І коли вже стукнуло нам по 23, то вирішили зробити весілля. Мої батьки мають тут невеличкий бізнес, здають трактори в оренду на посівну. Живемо ми нормально, з достатком. Але гроші цінуємо та бережемо.
А от свекруха в мене справжня королева. І хату двоповерхову збудувала, літню кухню, машину навіть має! Та знаєте, то не літня кухня, а окремий будинок. Там і посудомийка, і робот-пилосос, різні тостери, комбайни. Але не думайте, що вона пані бізнесменка.
Мама Ольги Василівни, Ореста Петрівна, роками живе та працює в Італії. Ну і на ті італійські єврики свекруха розбудувала маєток.
Бабуся Ореста дуже хороша жінка. Бо вона сама зголосилася поїхати на заробітки, коли тато Остапа загинув. Моєму чоловікові тоді десь тільки 8 років було.
І якщо зі свекрухою у мене не дуже хороші стосунки, то бабусю люблю всім серцем. Вона дуже чуйна, мила жіночка. Щоразу, як приїздила з Італії, то передавала мені гостинці.
Так от, у липні минулого року ми робили весілля. Остап сам оплатив гостей зі своєї сторони та взяв більшу частину витрат за організацію. Хоча міг так само, як і його мамаша, сподіватися на бабусю-заробітчанку.
Але, на жаль, бабуся Ореста сама не змогла приїхати, на роботі не давали відпустку:
– Золотце, у мене аж серце кровʼю обливається. Шкода, що не зможу поблагословити рідних онуків на щасливе життя. Але я вам передам даруночок, обовʼязково!
Ми з Остапом якраз хотіли купити ділянку в моєму селі та будувати хату. Навіть вже знайшли бригаду майстрів.
І на весілля прийшла свекруха. Таке враження було наче то вона заміж виходила. Взяла дві сукні, аби за вечір переодягатися, туфлі модні, сумочка. А який макіяж зробила – краще ніж у мене.
Коли гості дарували подарунки, то пані Ольга дала нам 2 конверти – у кожному було по 300 євро.
Ну, я не робила весілля з розрахунком, аби гості приносили гроші.
Але вже буквально через 3 дні до нас зателефонувала бабуся Ореста:
– Слухай, я вам не замало дала? Бо щось так думаю, треба було ще більше.
– Та що ви, не треба!
– Та не знаю, чи вам тих 5 тисяч євро вистачить на будову.
– Які 5 тисяч євро? – в Остапа аж очі викотилися.
– Ну я твоїй мамі передала гостинці та запхала в банку гроші. Ще скотчем замотала, аби не вкрали.
Я навіть уявити не могла, що пані Ольга рідного сина захоче обікрасти. Одразу поїхали до неї додому
– Мамо, що ти натворила? Бабуся мені 5 тисяч передала, я все знаю.
– Сину, а мені от треба було нові ворота поставити та ще дах відремонтувати. Що я мала робити?
– Нічого! Ці гроші були для мене!
– Я твоя мама і мені вони потрібніші!
І от так ми посварилися, що вже рік не говоримо та в гості один до одного не їздимо. Хату ми все-таки збудували, взяли кредит в банку. Бабуся була в шоці, коли приїхала в Україну, ледь серцевий напад не стався.
Звісно, ті 5 тисяч свекруха нам не віддала. Мало того, зараз такі чутки про мене в селі розпускає. Мовляв, ми будемо за гроші судитися.
Вибачте. Даних поки немає.