Я сама з невеличкого смт на Франківщині. Після 11 класу переїхала до Львова, вступила в університет, пройшла на стипендію. Старанно вчилася у школі, поки однокласники собі гуляли, я до ночі зубрила всі предмети.
І батьки в честь такого вдалого закінчення школи зробили мені подарунок – купили однокімнатну квартиру у Львові.
– Так вчилася, золоту медаль отримала. Нащо будеш у тих гуртожитках з тарганами жити? А так я буду спокійна, що у тебе все добре, – сміялася мама.
Я аж татові і мамі руки почала цілувати за такий подарунок. За літо зробили там невеличкий ремонт, перевезли деякі меблі. Там нового нічого не було, моє ліжко, шафа та посуд – все віддала мама з хати.
Ви не думайте, що це була якась розкішна квартира у центрі Львова. Ні, звичайний, спальний район на Сихові, проспект Чернової Калини. Не новобудова, а радянська дев’ятиповерхівка. До університету добиралася довго. Але знаєте, зате це було своє, рідне.
Після першої сесії залишилася у Львові, знайшла там роботу. Працювала офіціанткою в кафе. До речі, там я і познайомилася зі своїм чоловіком Назаром.
Після 4 курсу він зробив пропозицію та переїхав до мене жити. Батьки не були проти, навпаки, радо благословили нас. До речі, Назар місцевий, його мама та бабуся з дідусем зі Львова. Свекруха, Марина Петрівна мешкала також на Сихові, але у більшій квартирі. Бабуся з дідусем мали житло у центрі, гарний, австрійський будинок, майже на Площі Ринок.
Загалом, нам з Назаром не було тісно у моїй квартирі. Чоловік зробив ремонт, трішки перепланував, аби простору стало візуально більше.
Однак, декілька місяців тому я народила двійняток. І ми тепер тіснимося, наче у тій рукавичці. Діти сплять зі мною на ліжку, а Назар ночує на розкладушці на кухні. Нам навіть нема місця, аби поставити колиску для малюків.
Ще під час вагітності ми намагалися поговорити зі свекрухою. Нехай пані Марина переїде до своїх батьків, а ми заселимося у її квартиру. Або ж навпаки – бабуся та дідусь віддають нам своє житло та переїдуть до свекрухи. Ну два варіанти вигідні. Свою однушку я або продаю, або здаю в оренду.
Але свекруха постійно уникала розмови про переїзд. З бабусею та дідусем ми також намагалися поговорити. Але вони старенькі, постійно забувають за це.
– Я не знаю. Мені тут добре живеться.
– Мамо, тоді забери бабусю та дідуся до себе. Вони вже старенькі, немічні.
– Я до них кожен день після роботи заходжу, мамі і татові нічого не бракує, повір.
Але частенько пані Стефа забувала закрити квартиру, коли йшла на базар. Раз навіть затопила сусідів, бо увімкнула кран у ванній та пішла дивитися телевізор. Дідусь Петро забуває приймати ліки та вітаміни, які прописали. Ну от за ними дійсно потрібно слідкувати, як за малими дітками.
Минулої суботи у свекрухи були іменини. Ми з чоловіком вирішили їй купити дуже дорогий подарунок – робот-пилосос з декількома насадками. Кнопки вмикаєш, він їздить по квартирі та все прибирає. Марині Петрівні дуже сподобався такий девайс, дякувала, обіймала, цілувала.
І в гостях були ще бабуся Стефа та дідо Петро. То Назар знову вирішив підняти тему щодо переїзду:
– Мамо, послухай…
– Ні, Назаре, я вже сказала. Чого ти мені постійно це повторюєш, наче папуга?
– Та, бо нам це важливо. Ми вчотирьох тіснимося в однушці. А ти сама у трикімнатній квартирі.
– І що? Сам собі купи квартиру, якщо так треба.
От і наше родинне застілля закінчилося скандалом. Назар так образився на маму, що забрав подарований робот-пилосос додому. До речі, ще мене дуже обурила реакція бабусі та дідуся. Вони просто тихо сиділи і удавали, що все нормально. Наче у бульбашці.
Тому вже тиждень ми не говоримо зі свекрухою. Пані Марина не телефонує, не цікавиться, як дітки.
Чесно, мене дуже образила така егоїстична поведінка свекрухи. От ми не виганяємо її на вулицю, не здаємо у притулок. А по-людськи просимо поступитися квартирою заради онуків. Вона ж нам нічого на весілля не дала, тільки пару тисяч гривень на ресторан.
Невже її так жаба давить через квартиру? У неї також хрущівка, але на 3 кімнати. І ремонт старенький, там вже все треба переробити, а меблі винести на смітник. Ми зараз точно не зможемо відкласти гроші на нову квартиру, бо все витрачаємо на діток.
Як мені ще переконати свекруху, аби вона нарешті погодилася на обмін?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!