Моя свекруха якась дивна жінка. Чи то на старості мізками поїхала чи що… Ну не знаю, як ще пояснити цю дивну поведінку.
Словом, пані Василина мала гарну, трикімнатну квартиру біля Погулянки. Дуже красивий район, поруч є невеличкий лісочок, люди собі пікніки влаштовують. Я коли народила донечку, то там постійно гуляла. Просто от нереальна краса, свіже повітрячко. Могла там годинами кола намотувати з коляскою.
Однак, свекрусі той район взагалі розподобався. А все через її якусь подругу чи сусідку:
– Нюрка продала квартиру та переїхала на дачу. Ну які вона фотографії викладає у Фейсбук. Дивися, квіти посадила, тут така клумбочка. Красота.
І пані Василина почала день за днем скаржитися, як їй погано у квартирі. То їй мало місця, хоча має аж 3 кімнати! То голова болить від сусідів, нема свіжого повітря. Нарікала, що саме через життя у квартирі в неї постійно скаче тиск та болять суглоби.
Я часто кликала свекруху на прогулянку в парк. І бачила, як старші жіночки там збираються групкою та займаються спортивною ходьбою.
– Ой, ні, я не хочу. Мені важко спуститися.
– Так ліфт їздить. І ви на 3 поверсі живете.
– І що? Мені погано у квартирі! Тут аура неблагополучна.
Мені вже було смішно з таких аргументів. І що ви думаєте? Свекруха все-таки зібралася і продала квартиру. То були біженці з Харкова, жили у Львові від початку війни. Ну і викупили житло за дуже кругленьку суму.
Хоча я щиро сподівалася, що пані Василина віддасть нам хоча б половину. Адже ми досі живемо на орендованій квартирі у друзів. Тут тільки 25 квадратів, нема місця, аби поставити дитячі іграшки або ж коляску, тому ми залишаємо її у під’їзді.
Свекруха на ті гроші купила собі будиночок у Винниках. Ми допомогли перевезти речі, там зробити невеличкий ремонтик. Думаєте, на цьому наші проблеми закінчилися? Звісно, що ні.
Пані Василина щовечора телефонує до Павла та диктує список справ. То їй треба дрова нарубати, старі дерева спиняти та посадити нові саджанці чи взагалі купити нову черепицю. Навіть раз хотіла мене до роботи припахати, як ту кобилу. Бачте, терміново треба було обгородити квітник. А я ж після кесаревого, мені не можна важке підіймати, бо шрам ще не загоївся до кінця.
– Ой, ти дивися, яка білоручка. Ніц тобі не буде, якщо пару камінців перетягнеш.
– Мені інколи дитину важко на руках тримати. А ви хочете, аби я ще на вашому городі спину гнула?
От через цей будинок наші стосунки зі свекрухою зіпсувалися. Павло після роботи повинен їздити у Винники, привозити мамі продукти. А це поки він з Рясного доїде, стане у корки, туди-сюди. І повертатися додому о 9 чи навіть о 10 вечора. Такий втомлений, що не має сили на те, аби з донечкою погратися.
Мало ого, свекруха ще й в суботу просить сина приїхати. Я вже сама не згадаю, коли ми з чоловіком просто гуляли в парку чи дивилися фільм. Бо тепер у Павла не ми на першому місці, а мама.
І хоча в пані Василини ж робота та пенсія, вона все одно канючить гроші у Павла. Переважно, то якісь приблуди для хати. Типу нова лавочка, квіти, будматеріали. Павло її слухається, як покірний песик і за першим дзвінком летить у Винники.
Я вже не раз натякала чоловікові, що час прикривати цей благодійний фонд. Бо так ми ніколи на власне житло не назбираємо гроші та до кінця життя будемо з одної квартири переїздити на іншу.
– Ну як я мамі відмовлю? Вона там сама у хаті.
– Нормально! Сказав ні і все. У тебе є жінка та дитина. Їздиш туди, як по свячену воду.
– Так хто їй допоможе?
– Сусіди! Або нехай собі мужика якогось шукає.
Зараз свекруха дуже переживає. Начиталася новин, що світло знову вимикатимуть. І просить Павла, аби він купив їй генератор. Павлові не вистачає, він думає оформити кредит. Але я категорично проти. Це вже перейшло всі межі дозволеного. У нас також квартира на електриці, як я дитині буду їсти готувати?
Як мені переконати Павла? Поставити ультиматум чи як?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!