Я одразу зрозуміла, що спокійного життя зі свекрухою не буде. Після весілля жили разом майже рік, бо хотіли наскладати з Романом трохи грошей, аби придбати власну квартиру.
Однак, мені ні дня не було спокою вдома. То як не так поставила чашки, то погано помила підлогу. А як Василина Михайлівна “нахвалювала” мій борщ – постійно помиями називала.
– Теж мені, вечерю вона приготувала! Тільки дарма мої продукти переводиш.
Мене навіть сварили за те, що довго у ванній голову мию. Раз свекруха взагалі взяла та й перекрила кран, а мені збрехала, що то якісь аварійні відключення водопостачання. Тоді ми зрозуміли, що буде набагато легше і краще взяти кредит та й одразу купити квартиру. Бо чуло моє серце, що з такою родичкою я опинюся або ж за ґратами, або у психлікарні.
От минуло вже 13 років, а пані Василина ніяк не заспокоїться. Постійно шукає в мені якісь недоліки, не соромиться вже й при гостях нарікати на таку кепську невістку. Та що вже казати, якщо вона своїх онуків не приймає та не любить. Коли я ще першого Сергійка народила, то свекруха лиш глянула на малюка та скривилася:
– Нє, то не наша порода. Вуха, ніс, очі. Видно, десь ти гуляла на стороні.
Роман тоді натякнув мамі, аби вона тримала язика за зубами. Свекруха образилася та навіть на хрестини не захотіла йти.
Отак триває між нами холодна війна. Однак, я не уявляла, що пані Василина може так опуститися.
Декілька днів тому у мене було день народження, 30 років. Вирішила вдома зібрати батьків, кумів та друзів. Роман мені допомагав готувати святкові вечері, дітки стіл засервірували. Звісно, серед гостей була і свекруха, як не могла її не покликати.
Батьки подарували мені набір постелі та посуду, куми – гроші та орхідею. А свекруха мало того, що запізнилася на годину майже – пихнула мені в руки якийсь букет, ще й з парними трояндами.
Я не хотіла скандалити при гостях, тому удала, що подарунок дуже сподобався. Хоча квіти дійсно були такі гарні, 30 штук, дуже пахли на всю квартиру і бутони розпустилися. Я їх поставила якраз біля святкового столу.
Ввечері, коли вже всі гості розійшлися, чоловік допомагав прибирати зі столу. І я якось звернула, що на букеті від свекрухи прив’язана чорна стрічка. Придивляюся – а там ще й надпис “Коханому чоловікові та люблячому батькові від родини. Дякую за захист Батьківщини”.
Боже, я з переляку аж скрикнула та випустила з рук вазу. Стало так моторошно, сироти по тілу пробіглися. Очевидно, що свекруха цей букет вкрала з могили Воїна! Ще й видно, що квіти свіжі, отож недавно був похорон.
– Романе! Твоя мати вже геть здоровий глузд втратила. Дивися, що вона принесла!
– Гарний букет. Щось не так?…
– Це квіти з могили! Подивися, он похоронна стрічка!
Чоловік сам аж зблід. А потім так почервонів від люті, я його ще ніколи таким сердитим не бачила. Роман одразу взяв телефона і набрав до матері:
– Ти що за цирк влаштувала?! Мамо, де таке видно, аби квіти з могили приносити. Ще й Воїна! Мамо!
– То вже всі крамниці були зачинені. А то так валялося на лавці збоку. Я що, бачила, що там стрічка є.
– Знаєш, це вже перейшло всі межі. Я тебе ні чути, ні бачити не хочу!
Я не розумію, що в голові у такої людини і чим вона керується. Невже свекруха аж таке мене ненавидить, що готова приносити квіти з могили?