Дитинство у мене було дуже бідне, не мала ні красивого одягу, ні гарних іграшок. Тому, коли дізналася, що при надії, то одразу почала скуповувати все для малюка. Животика не було видно, але я вже мала і ліжечко, і коляску, столик пеленальний та багато інших дрібничок.
Мій чоловік також ріс не у повному достатку. Тому ми задарювали нашого синочка Павлика гарними подарунками – іграшки, машинки, солодощі (в міру), одяг. Звісно, була межа того, аби не розбалувати дитину вкрай і щоб малий не капризував.
Павлик ходить у хороший садочок, займається плаванням ще з малечку. Мама часто до нас приїздить у гості, няньчиться з онуком. Хоча вона заробляє не так багато, але завжди старається привезти Павлику якусь шоколадку, Кіндер чи іграшкового ведмедика. Адже вона робить це від щирого серця.
І останні тижні до нас у гості почала приходити свекруха, Марія Василівна. Раніше вона могла місяцями не навідуватися. А тут 2-3 рази на тиждень приходить, так з Павликом грається, ходить на прогулянки.
Однак, після візитів свекрухи я помічала дуже дивну річ – стали зникати деякі речі.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Наприклад, ми у магазинах купуємо гуртом баночки з пюре та сік для Павлика, щоб завжди мати з запасом. Ввечері свекруха прийшла у гості, побула годинку та пішла. От я відчиняю двері, рахую баночки – а 10 штук зникли. Ну не міг син за годинку стільки з’їсти.
З іграшками була така сама історія. Нема ні коробки з пазлами, ні машинку на пульті керування чи навіть маленькі м’ячики-пострибунчики. Думала, що може син десь на дворі загубив чи вдома за диван закотилися. Всю квартиру з ніг на голову перерила, але не знайшла. Було шкода, адже деякі іграшки коштували чимало грошей.
Ну і всяке могла подумати, але не таке про свекруху точно! Адже це вона тихцем забирала іграшки в рідного онука, уявляєте.
Отож, тиждень тому у гості прийшла знову свекруха. Я поралася на кухні, а пані Марія гралася у дитячій з Павликом.
– Ніно, то вже пізно. Я піду додому, мене там Олька чекає.
– Добре, зараз я вас проведу.
Тут свекруха бере сумочку і я помічаю іграшку Павлика – конструктор:
– А ви куди це несете? Звідки у вас опинилися ці іграшки?
– Це? Ну, напевно, Павлик поставив…
– Не брешіть, ваша сумка у шафі на вищій полиці стоїть, малий туди не дістає.
– Ой, ну взяла я іграшку для Владіка. Тобі шкода чи що? Он у вас аж шафа ломиться від такого добра!
Владислав – то ще один онук Марії Василівни. Між нашими дітками невелика різниця, Павлик на 4 місяці старший.
Але зовиця, Вікторія, нещодавно розлучилася зі своїм чоловіком та переїхала до мами. Ну і тепер пані Марія повинна утримувати дорослу доньку та онука. Адже Віка народила одразу після закінчення університету, робочого стажу взагалі не має. І, якщо чесно, я не помічала, щоб Віка аж так рвалася на роботу. Певно, зручно у мами на шиї сидіти.
Свекруха поки ще працює, має нормальну зарплату. Але я не розумію, чому вона вирішила нас так тихцем обкрадати. Ну якби вона прийшла і попросила позичити гроші чи продукти, то ми б допомогли, не чужі люди. А так вона просто нахабно забирала у рідного онука іграшки!
Звісно, я тоді всю правду розповіла чоловікові. І він був просто шокований, одразу зателефонував до мами:
– І як це називається? Ти крадійка?
– А тобі шкода грошей чи продуктів?
– А я думав, що ти дійсно так любиш Павлика. Он виявилося, що навмисне так приходила, аби більше викрасти.
– Я не заробляю мільйон гривень. аби родину прокормити.
– То дай Віці копняка під одне місце, хай роботу шукає. А дитину в садочок можна вже віддати.
Ну ось так ми посварилися зі свекрухою. Але не розумію, в чому наша провина? Ну краси в рідних – це не нормально та просто гріх. І ми не вимагали у свекрухи, аби та повернула гроші за зниклі продукти чи іграшки.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!