У 2017 році я втратила свого чоловіка Андрія. Він тоді працював водієм фури закордоном, часто так їздив на заробітки, поки я була в декреті.
Коханому залишалося буквально ще 2 дні відпрацювати на рейсі та він мав повертатися додому. Однак, дзвінка від нього я так і не дочекалася. Про смерть мені повідомили одразу, в його контактах знайшли мій номер. Я аж не повірила, думала, що то якісь аферисти чи просто дурні жарти долі.
Мало того, що я втратила коханого чоловіка, то ще й залишилася без даху над головою. Адже після весілля я переїхала жити до хати Андрія, він мешкав зі своєю мамою.
Свекруха з першого дня мене зненавиділа:
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Пані велика, прийшла на все готове. Хату має, господарку має. Сіла на шию моєму синочку та ніжки звісила. Весело живеться?
– То ви свою хату за палац вважаєте?
– А щось не подобається – то з валізами на вихід.
Хата тоді у свекрухи була стара-старезна. Не було нормального опалення, інтернету та кабельного. Я мала виходити з хати на двір, аби зв’язок ловив. Навіть весь одяг я прала на дворі в тазику, а в туалет ходила за хлів. Ну ви самі розумієте, які там були умови.
Ми всі гроші з весілля вклали у ремонт. Купили нові меблі, поставили підлогу з підігрівом, замінили дерев’яні вікна на вікна ПВХ ще й з шумоізоляцією. Моя мама мені як “придане” на весіллі дала мультиварку дорогу, хлібопічку, блендер та ще 3 тисяч гривень.
Але свекруха все одно казала, що я лінива невістка. Деякі сусіди бачили, як ми з Андрієм працювали, робили ремонт. Але все одно вірили Ользі Василівні! Це мене просто дратувало.
– Будь ласка, давай переїдемо до міста. Орендуємо квартиру, все буде добре.
– Ну не можу. То дорого, я і так мало заробляю. Думаю взагалі на заробітки поїхати. Потерпи ще рік.
– Я тут просто збожеволію.
– Я зароблю гроші та куплю нам квартиру чи будинок. Але потерпи, благаю.
Ми ще добудували другий поверх і зробили там собі окрему кухню, спальню та ванну. Я навіть не хотіла перетинатися зі свекрухою в тій хаті.
А потім дізналася, що вагітна. Андрій тоді залізно вирішив поїхати на заробітки, аби мати гроші на дитину. Свекруха тільки зраділа, коли спровадила сина закордон:
– Ну бач, як ти чоловіка довела! Він так гарує, як коняка, а ти вдома байдикуєш.
– Може, я вагітна?
– І що? Я коли на 9 місяці була, то встигала і картоплю сапати, і помиї носити і ще сіно підгортати.
Коханий їздив туди-сюди на заробітки. І коли нашому синочку Михайлику було 5, то Андрій розбився в аварії. Мені аж довелося швидку викликати, коли почула цю страшну звістку.
Але на цьому мої проблеми не закінчувалися. На 9 день після похорону свекруха заявила, що ми тут не прописані та повинні переїхати геть:
– От ви мене ненавидите, я це розумію. Але рідного онука проганяти на вулицю? Ви Бога у серці маєте?
– Ти ще докажи, що то мій біологічний онук. Хто зна, до яких чоловіків ти у ліжко бігала, поки мій синочок на заробітках гарував.
Мене з дитиною прихистила мама. Пощастило, що вона допомагала мені з Михайликом та допомогла знайти нову роботу на будівельній фірмі.
За всі ці роки свекруха жодного разу не згадала про мене чи онука. Ні дзвінка, ні привітання. Наче от нам не було ніколи в її житті.
Але нещодавно до мене зателефонував незнайомий номер. Я працюю з клієнтами, проводжу консультації та за звичкою підняла слухавку:
– Це Роксолана Іванчук?
– Так. А хто це запитує?
– Господи, ну нарешті я знайшла твій номер. То тітка Зоя, пам’ятаєш мене? Я жила через 4 хати від тебе.
– Щось пригадую.
– Твоя свекруха у лікарню попала, мала операцію, апендицит. І я часто до неї їздила, купувала ліки. Але от на носі Різдво, маю готуватися до свята.
– А від мене ви що хочете?
– Ти що, не розумієш? Твоя свекруха у лікарні сама. Кажу, аби ти приїхала до неї, побула разом на Різдво, бо її не скоро випишуть.
– Звісно, що ні.
– Як це? В таке велике свято свою родичку кидаєш.
– Вона мені не родичка. Тому нікуди я не поїду. Веселий свят. І ніколи сюди не дзвоніть.
Мені взагалі не соромно, що я так “кидаю” свекруху в лікарні саму на Різдво. А що ще робити? Хіба всі в селі забули, як пані Ольга мене просто вигнала геть з дитиною після похорону чоловіка?
Так її Бог покарав за всі гріхи. Тоді я терпіла ті знущання, а зараз черга свекрухи.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!