Я живу у Львові вже декілька років. Переїхала сюди, коли тільки на 1 курс вступила. Зараз вже закінчила університет, працюю дизайнером, орендую невеличку квартиру. Але живу не сама, а з коханим Павлом.
Однак, є невеличка проблема – відсутність власного житла. І в цьому винна свекруха, Ольга Василівна. Так, саме вона.
Пані Ольга вже років 15 точно на заробітках в Польщі. Вона кинула Павла на свою стареньку маму Василину, аби вона доглядала за онуком. Приїздила вкрай рідко. Її не було на випускному Павла, на його останньому дзвонику у школі. Телефонувала тільки раз на тиждень у Скайпі.
Грошей взагалі не пересилала. От я думала, що заробітчани привозять долари та євро, ремонти роблять у квартирах, машини купують. Ага, пані Ольга була не з таких жінок. Здавалося, що вона Павла взагалі не любила. Навіть цукерки з Польщі не надсилала йому на свята.
У Паші є одна підозра, чому мама його так не любить:
– Та все через тата. Він дуже пив, крав у неї гроші на горілку. Міг її побити, що вона ходила вся в синцях.
– А де він зараз?
– Вмер, допився так, що отримав цироз печінки. Та я його майже не пам’ятаю.
– Тоді чому мама тебе так не любить?
– Бо я на тата дуже схожий. Очі, волосся, ніс. Навіть ямочки на щоках. Не раз казала, що краще б аборт зробила, ніж мене народила.
Чесно, от мені дуже шкода свого чоловіка. Рахуйте, що батько в нього алкоголік, мама кинула напризволяще, дитинства нормального не мав. У 12 років вже працював у селі на сусідів, аби заробити хоча б якусь копійку.
Зате пані Ольга у Варшаві знайшла нового чоловіка. То поляк, бізнесмен, власник дорогого готелю. Живе там, наче у Бога за пазухою. Виставляє у Фейсбуці розкішні фотографії з відпочинку, як вона була в Єгипті, у Туреччині. Має новесеньку машину з салону, багацько дорогих шуб.
І від того поляка вона народила другу дитину, дівчинку. Звати її Марта чи Мірта, досі не знаю. Та і ми бачилися з родичами дуже давно. Роки 3 тому, коли не стало бабусі Василини. Але за похорон, на церкву та пам’ятник платили ми. Пані Ольга дала тільки 50 доларів і все. Ми навіть нормально не поговорили.
Зараз ми з Павлом хочемо купити власну квартиру. Але у Львові ціни великі, треба заплатити мінімум 20 тисяч доларів. Мої батьки не так багато заробляють, ще й доглядають за лежачим дідусем.
Тому ми вирішили звернутися за допомогою до свекрухи. Ну це екстрена ситуація, вона ж наша родичка і має допомогти.
– Можете хоча б позичити 15 тисяч? Ми віддамо..
– Які гроші, шановні? Я вам що, банкомат?
– Але ж ми..
– Нічого чути від вас не хочу. Треба гроші – валіть на заробітки.
Пані Ольга навіть заблокувала мій номер телефону, аби не дзвонила.
Я не розумію, чому свекруха від нас так відсторонилася і не хоче допомогти. Ми ж не чужі люди, а одна родина. Чи просто її так гроші в Польщі змінили? Невже вона і до наших дітей так холодно буде ставитися?
Що Ви можете порадити нашій читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!