Пишу, бо вже не знаю з ким порадитись. Розумію, що в багатьох складні стосунки зі свекрухами. То, може, бодай хтось зможе допомогти мені порадою.
Насправді усі ці зауваження, надокучливі поради – для мене ніщо! Ми з чоловіком живемо окремо, маємо власну квартиру, тому я ніколи не звертала уваги на поведінку свекрухи. Доки це не почало зачіпати моїх рідних.
Все почалося, коли я завагітніла. Річ у тім, що саме тоді виношувала маля і сестра чоловіка Ілона. До слова, дитину вона нагуляла. Навіть не зізнавалась, хто тато. Цілком можливо, що й сама не знала, або ця дівчина нікого не слухала, щовечора клуби відвідувала і думала далеко не головою.
Щойно Ілона завагітніла свекруха оточила її піклуванням. Носилася з нею, як з писаною торбою. А коли зовиця була на другому місяці, дізналась і я, що в положенні. Аби повідомити радісну звістку ми придбали великий торт і пішли до батьків чоловіка. Ілона, звичайно ж, живе з ними. Відразу ж прийшла мене вітати. А тоді почалося.
– А по тобі відразу видно, що вагітна. Стомлена така і кілька зайвих кіло відразу. Зато Ілонці нічого не шкодить, наче дівчинка. Вона навіть гарнішою стала.
Я зніяковіла. Не знала, що й казати. І хоча ми прийшли святкувати мою вагітність – увесь вечір слухали лише про зовицю. Додому я повернулась з чітким розумінням, що надалі без особливої потреби туди не ходитиму.
Коли Ілона була на останніх місяцях складалося враження, що весь світ навколо неї крутиться. Навіть мого чоловіка викликали на поміч. Аби возив її всюди. І уявіть, як прикро мені було, коли я на восьмому місяці через усе місце маршрутками добираюсь з роботи. А зовицю возять до лікарні на огляд, наче принцесу.
Врешті вона народила. Хлопчика назвали Дмитро. Свекруха була присутня на пологах. А далі ні на мить не відходила від породіллі. Вдома все для неї робила, оберігала страшенно. Навіть вночі прокидалась, аби доньку не турбувати.
Коли ж я донечку народила – вона навіть в пологовий не приїхала. З’явилась аж через тиждень. Подивилась на мою Катрусю і каже:
– А наш Дмитрик гарніший народився, він маленький і витончений!
Час минав, дітки підростали. Та мене страшенно дратувало, що свекруха постійно вихваляла онука, фотографії усім показувала, а про нашу донечку навіть не згадувала. Ще й коли говорила про Дмитрика, казала – “мій онучок”, а про Катрю – “ваша донька”. Я мовчала, але всередині все кипіло. А коли діткам виповнився рік випадково почула розмову мого чоловіка з його мамою.
– Ваша Катря така товста. Це погано, вона ж дівчинка. От Дмитрик дуже спортивним хлопчиком росте. Відразу видно – фігура гарна буде.
– Мамо, вона ж дитина. Та й взагалі більшою народилась.
– Дивися, бо дружина твоя загодує дитину, буде така ж, як вона.
Після цієї розмови я не витримала. Сказала чоловікові:
– І ти не міг щось сказати? Невже тобі приємно усіляку бридоту про власну дитину вислуховувати?
– Це ж моя мама. Як я можу із нею сваритись?
– А запросто! Ані мене, ані доньки більше в її хаті не буде.
Як чоловік мене не вмовляв – слухати не хотіла. Ба більше, я не хочу, аби свекруха до нас приходила. Нехай зі своєю Ілоною сидить. Крім того, я вже попросила свою маму приїхати. Вона щиро любить онуку і не порівнює її ні з ким.
Як би ви реагували на таке ставлення до своєї дитини? Пробачили б?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!