Щосуботи у мене за планом генеральне прибирання. Витерти пилюку, перебрати одяг у шафі, закинути у пралку. Тим паче, у гості мала приїхати свекруха Олена Вікторівна. Вона ще той ревізор у прибиранні. Ще не вистачало їй такої трубки, спеціального монокля та детективної шапки. А клеймо “погана невістка” не хотіла отримати.
Але онуки дуже сумували за бабусею, так любили, коли вона приїздила. Маленька Тоня сідала їй на коліна та просила розповісти казочку. А Павлика навчила рахувати та писати, йому ж скоро до школи. Чесно, глибоко у душі я раділа, коли з’являлася така “нянька”. Тоді я могла спокійно зробити вечерю, подивитися з чоловіком фільм чи просто поспати.
От заходить свекруха до хати, як завжди з декількома сумками – фрукти, овочі, тепле молоко та домашній сир.
– Давайте пальто, мамо.
– Ой, ні, я так змерзла, трішки у ньому погріюся.
– Та я краще батареї підкручу, знімайте.
– Ні, не буду!
“Пік!” – щось жалібно пискнуло.
– Що це?
– Де? Може, то діти? Я піду до них!
– Постривайте. Що це ви ховаєте у пальто?
Пані Олена довго дивилася на мене таким поглядом, ніби не розуміє, що зараз за цирк відбувається. Шифрується, як той Штірліц. А потім похнюпила носа й дістала з внутрішньої кишені чорний клубочок.
– Так жалібно скавчав біля вокзалу, ну не витримало моє старече серце!
У долоні пані Олена тримала мале кошенятко. Воно скрутилося у кубочок та жалібно нявчало.
– Будь ласка, не проганяй його геть!
– Хто сказав, що я прожену котика геть? Навпаки, добре, що ви його забрали. Знімайте пальто, а я піду йому молочка наллю.
Так у нашій родині з’явився Сажик. Виріс великим, чорним пухнастим котом. Діти дуже його полюбили, навіть засинають з ним. Сажик муркотить їм свою котячу колискову.
– Це найкращий подарунок, бабусю!
Я дуже щаслива, що у мене є така хороша свекруха. Адже якщо людина має добре серце, то вона даруватиме своє тепло та любов всьому світові.
А ви погоджуєтеся з такою думкою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!