Декілька місяців тому я вийшла заміж за Олега. Знайома з ним ще з 1 курсу, закохалася по вуха, наче та школярка. Ми навіть разом з пар втікали, аби десь погуляти, піти в кафе чи в кіно.
Після закінчення університету ми почали жити разом на орендованій квартирі. А ще через рік він зробив мені пропозицію. Ми не мали аж стільки грошей на весілля, тому просто розписалися, повінчалися та запросили найближчих родичів у кафе.
На щастя, батьки допомогли нам купити невелику, двокімнатну квартиру. До речі, зі свекрухою мені дуже і дуже пощастило. Пані Світлана ставилася до мене, як до рідної доньки, допомагала, привозила з Іспанії нам гостинці та висилала гроші. Хоча ми не просили фінансово підтримувати нашу молоду родину.
Але ця ідилія тривала у нас з Олегом не довго. Адже тепер чоловік більше звертає увагу на своїх друзів, а не на жінку! Постійно після роботи їздить до них у гості, щосуботи на риболовлю чи в гараж. І вони завжди збираються великою чоловічою компанією у бані, в кафе.
Через це ми дуже сварилися. Я навіть викидала показово його одяг у під’їзд:
– Провалюй до своїх друзів. Нехай вони тобі їсти готують, в ліжку задовольняють, все прибирають.
– Я не маю права відпочити? Маю постійно біля тебе крутитися?
– А ти забув, що маєш жінку та родину?
– Крім тебе, у мене є ще друзі, яких я знаю від народження!
Тому в мене вже почали закрадатися думки про розлучення. Адже у чоловіка на першому місті має бути саме жінка, його кохана половинка.
А так виходить, що він думає про розваги з друзями. Ми навіть у суботу нікуди не ходимо, бо він зайнятий з товаришами. То комусь допоможе машину полагодити, іншому меблі занести. Словом, щодня був зайнятий якоюсь роботою.
І нещодавно до мене зателефонувала свекруха у Скайпі. А ми якраз посварилися з Олегом через друзів. Я плакала, а він пішов геть, голосно грюкнувши дверима.
– Доню, що в тебе очі на мокрому місці? Щось трапилося?
– Ой, пані Світлано, ваш Олег..
Ну і я розповіла про всі проблеми у нашій родині. Все зводилося до друзів. Мені дійсно дуже образливо, що він їм приділяє більше уваги, ніж мені.
– Ох, Лідусю, ти ще молода, нічого не розумієш. Повір, друзі можуть допомогти вам також.
– Коли? То Олег постійно до них їздить за першим дзвінком.
– Я це ще тобі не розповідала… Але нам колись друзі також допомогли.
– Тобто? Ви про що?
– Коли ще Олег навчався у 1 класі, то у нас трапилося горе – квартира двокімнатна згоріла. Добре, що нікого вдома не було. Але я приходжу з роботи – біля будинку пожежники, поліція. Все згоріло через проводку неякісну. Так ми і опинилися без даху над головою.
Я навіть не знала ніколи про цю ситуацію. А пані Світлана ледь стримувала сльози, але помітила, як у неї тремтіли губи.
– Але на допомогу прийшли наші друзі. Кум пустив нас у запасну квартиру, яку колись здавав в оренду. Ми оплачували тільки комунальні послуги. А через декілька місяців позичили гроші, аби ми купили нову квартиру. Хтось приніс меблі, хтось допоміг робити ремонт. Так за 3 місяці ми отримали нове житло. Повір, без допомоги друзів ми б нічого не досягли.
Після такої розповіді свекрухи мені стало трохи соромно. Адже постійно пиляла чоловіка через друзів, забороняла з ними бачитися, влаштовувала скандали та істерики.
Тому я пішла Олегові на зустріч. Нещодавно запросила його друзів у гості, приготувала смачний борщик та запекла картоплю. Ми дуже гарно посиділи, провели вечір.
І наші стосунки налагодилося. Мало того, тепер друзі Олега ще й мене кличуть кудись за компанію. І тепер у нас велика компанія, ми товаришуємо родинами. Їх жінки дуже хороші, ми одразу знайшли спільну мову.
Так я сама знайшла собі нових подруг. Якби не свекруха, то, певно, наша родина точно б розпалася. І за це я їй дуже вдячна.
Ви погоджуєтеся зі словами свекрухи? У Вас була схожа ситуація?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!