Мій чоловік з багатодітної родини. Має двох старших сестер та молодшого брата. Сказати, що вони жили в якомусь хоча б середньому достатку – то нічого не сказати. Свекор, Валентин Васильович, постійно десь працював на заробітках, аби дітей прогодувати. Однак, його серце не витримало. Так і помер на будові в Німеччині, хапнувся за серце і впав. Свекруха з такого горя сама ледь інфаркт не отримала. Наймолодшому братові Владиславу тоді було 5 років.
Олексій ріс у такій бідноті та знав, що хоче кращого майбутнього. У 12 років вже шукав у селі якусь роботу, брався за все, що пропонували. І всі гроші віддавав матері.
Старші доньки, Світлана та Софія, так само не сиділи вдома без діла. Вони тоді навчалися в університеті, після пар ходили на роботу, разом працювали офіціантками в кафе. На свою маленьку стипендію та ще менше зарплату жили у гуртожитку дуже скромно. Добре, що мама з села передавала їм домашні гостинці.
Олексій не має вищої освіти, він після закінчення школи одразу влаштувався на будову до міста. Починав, як молодший помічник, заробляв пару гривень в годину, доїжджав маршруткою з села.
Так минуло вже багато років, Світлана та Софія одружилися. Ніхто нікому не допомагав фінансово купувати квартири чи машини, діти самі всього досягли. А що, маму на заробітки гнати, аби вона працювала, як та кобила? Не вистачало ще її на той світ відправити.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Свекруха хіба допомагала онуків няньчити, коли ми в село приїздили щосуботи. І от дивлюся я на Владислава – ну наче не рідний брат. Просто от мій Олексій, Світлана та Софія такі працелюбні. А Владе таке ледащо, ну словами не передати. Досі живе з мамою у хаті та навіть не може дрова нарубати чи старе гілля позбирати.
Влітку ми з Олексієм та сестрами як могли, так і допомагали свекрухи. То сіно підгорнемо, на городі грядки прополемо, саджанці посадимо, корів та кіз подоїмо, на пасовище заженемо.
– Влад, ану ходи на вулицю! Треба мамі паркан пофарбувати.
– Ой, брате, у мене справи. Я ввечері допоможу.
Але замість брата, Олексієві на допомогу прийшов сусід. Якби не пан Микола, то б, певно, Олексій довго той паркан фарбував. Вже навіть сестри старалися Влада присоромити, але йому то попри вуха. Тільки накине куртку та кудись піде гуляти.
І от на 14 лютого, в таке символічне свято, свекруха ошелешила нас новиною – Влад одружується. Чесно, а була дуже здивована, що якась дівчина глянула на такого трутня. Виявилося, що брат зустрічався з якоюсь Марією з сусіднього села і вона зараз вже ходить пузата. Поки живота не видно і термін невеликий, то батьки одразу вирішили гуляти весілля.
– Господи, здуріти можна з цими цінами. За ресторан треба 5 тисяч доларів завдатку дати От звідки я такі гроші візьму? Що, нирку продавати чи що? – бідкалася свекруха.
– А вам конче треба то весілля? Не можна просто розписатися та повінчатися? Ви знаєте, які зараз часи нелегкі.
– Ну як я скажу про це Владові? Всім весілля робили, а він обійдеться?
Але пані Ольга забула одну важливу деталь – ми самі заробили на це весілля. Звісно, батьки дали нам пару тисяч, але решту суми вкладали тільки ми.
– Ні, я так не можу, Влад на мене образиться.
– А звідки ви гроші візьмете? Корів та кіз продасте? А потім будете голодувати?
– Так ви повинні братові допомогти. Якщо кожен дасть хоча б по 4 тисяч доларів, то нам вистачить на якесь кафе.
Я, Світлана та Софія спершу подумали, що свекруха жартує. Однак, пані Ольга на нас так серйозно дивилася і здивовано кліпала очима:
– Я щось смішне сказала?
– Ні, просто з якого це дива саме ми повинні давати гроші Владу на весілля?
– Бо ви старші брат і сестри. Треба допомагати!
– Ну, знаєте, перше весілля оплати, а потім купи квартиру, машину, дай грошві на дітей. А коли ваш Влад подорослішає?
– То що, мені на заробітки їхати, бо ви для брата гроші жалієте?
Тут діло далеко не у грошах, у в ставленні свекрухи та брата до цієї ситуації. Сидять, ручки склали та чекають, поки ми їм все зробимо. І зараз навіть 4 тисячі доларів – це досить солідна сума.
Пані Ольга на нас всіх образилася, збирається взяти кредит в банку на весілля. Однак, ну хто їй таку суму виділить? І Влад просто сидить та чекає, коли йому гроші просто так у конвертику принесуть.
Ну шок, просто шок! Не знаю, що далі робити.
Мирослава Шевчук, Тернопільська область, місто Підгайці.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!