Я – сирота, мене виховувала старенька бабуся. Не можу сказати, що моє дитинство було казковим та багатим. Носила одяг з секонд-хенду, взуття віддавали сусіди чи знайомі. Адже у нас взагалі не було грошей.
Але я старалася вчитися та зуміла пройти на стипендію. Ще додатково писала одногрупникам на замовлення курсові та семінари. Їм хороша оцінка, а мені додаткова копійка. На зароблені гроші купувала продукти додому, оплачувала комунальні та бабусі ліки.
І так одним “клієнтом” став мій чоловік Олег. Він мені одразу сподобався, такий кумедний, веселий, розказував багато смішних історій. Ну і сам показував, що я йому не байдужа. Пригощав кавою, після пар запрошував у кафе чи на перегляд фільму.
Після 4 курсу ми розписалися і я переїхала жити до Олега та свекрухи. На жаль, пані Ольга мене взагалі не прийняла. Адже казала, що я не щиро кохаю Олега.
– Ну-ну, любов? Та вона бідна, як церковна миша, тому вирішила за тебе вискочити заміж. Що з тої нещасної сироти взяти?
Я думала, що поява малюка змінить ситуацію. Однак, свекруха знайшла нову причину для сварки – малюк нагуляний, батьки не Олег.
– От побачиш, що дитина не твоя. Хай робить ДНК-тест. Інакше я її вижену геть.
На 8 місяці вагітності я через такі сварки та нерви потрапила у лікарню. Лікарі сказали, що була загроза перервання вагітності. Поставили мене під капельницю, прописали ліки та головне – спокій.
Але 3 дні до мене ніхто, крім бабусі, не приходив. Олег не підіймав слухавку або ж просто збивав. І через це я почала ще більше хвилюватися. Раптом, з ним щось трапилося погане, а я не знаю?
Однак, на 4 день до мене приїхав Олег.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Але навіть не поцікавився самопочуттям, просто поставив біля ліжка валізу з моїми речима:
– Що це таке? Ми переїжджаємо.
– Ні. Знаєш, може, моя мама і має рацію. Я не вірю, що ця дитина моя. Поживемо окремо, а коли малюк народиться, то зробимо ДНК.
Я ще ніколи в житті так гірко не плакала. Через стрес почалися передчасні пологи, я думала, що взагалі зараз Богові душу віддам.
Але на допомогу прийшла моя бабуся. Приїхала з сусідом, забрали мене з пологового будинку. Залізла у борги, аби оплатити ліки для правнучки Світланки.
Так ми жили 10 років. Олег не цікавився дитиною, не хотів платити аліменти. Удавав, що це чужа дитина. А стільки бруду на мене вилила свекруха! Намовила родичів, що я нагуляла дитинку та зараз хочу гроші витягти.
Але зараз у нас все добре. Я спершу працювала пекарем на нічних змінах, а бабуся тоді сиділа зі Світланкою, а на день ми мінялися. Але я не опускала руки. Працювала, збирала гроші, економила. І так зуміла відкрити свою невеличку пекарню, виготовляю солодощі для кафе, магазинів та на весілля роблю ще торти.
Декілька днів тому до пекарні неочікувано прийшов… Олег. Я його не впізнала, чесно. Такий похмурий, не посміхається, не голений, сірі плями під очима.
Як виявилося, свекруха після того, як я пішла геть, почала важко хворіти. У неї виявили рак останньої стадії, не могли вилікувати навіть закордоном. Ну і пані Ольга дорікала, що то я її так врекла. А декілька місяців тому померла в муках.
Олег впав мені у ноги, плакав, просив пробачення, цілував руки. Але я попросила його просто вийти геть. Навіщо мені ці вибачення? Я на нього зла не тримаю, ніякі вроки не робила.
Але зараз він не потрібен мені. 10 років ні “привіт” чи “як справи”, а тут вирішив, що час згадати про дитину…Бог йому суддя, а я вже звикла самотужки жити без його підтримки.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!