Декілька місяців ми з чоловіком купили простору, трикімнатну квартиру у новобудові. Поки ремонт зробили, поки борги та кредити віддали, а вже потім переїхали жити.
І от я одразу вказала чіткі правила – тут тільки я господарюю на кухні, ніяких порад та помічників не треба. Особливо це стосувалося свекрухи, Лариса Миколаївна. Бо вона не раз любила прийти у гості без попередження та ще й коментувати наш ремонт. То їй стіни затемні, то диван не зручний, то крісла хитаються.
Раз вже чоловік їй натякнув, що цей ремонт ми робили для себе, а не для неї. Тим паче, що вона нам навіть не хотіла зичити на будматеріали чи вибрати зі мною в Епіцентрі меблі.
Але свекруха нам цього просто так не забула. Вирішила помститися цікавим методом – підіслала свою родичку.
Отож, субота, 7 ранку. Я ще солодко сплю у ліжку, аж раптом чую, як хтось стукає у двері. Чоловік спить, діти у кімнатах ще дрімають. Накидаю халатик, взуваю капчики та йду до дверей.
– Вітаю, а ви хто?
– Я Нінка з Волині. Мені Лариса дала вашу адресу, казала, що я можу тут пожити.
– Лариса Миколаївна?
– Так. Ну Лара, вона моя троюрідна сестра.
Я вирішила не скандалити з самого ранку, запросила гостю до квартири. І свекруха не відповідала на мої дзвінки, заблокувала номер навмисно, уявляєте.
Але пані Ніна приїхала не з порожніми руками. Привезла з села багато домашньої консервації, спекла ще теплі пиріжки з вишнями та яблуками, декілька банок компоту з полуниці та грушки. Наш холодильник ледь зачинився від такого частування.
– А ви надовго?
– На 3 дні, здам всі аналізи, до стоматолога зайду. А потім поїду.
І знаєте, ці 3 дні виявилися дуже хорошими та яскравими. Пані Антоніна знайшла спільну мову з дітками. Вона колись працювала вихователькою у садку, тому так добре поладнала.
– Я з ними погуляю, а ти поки собі вдома відпочинь.
– Але я ще хотіла в магазин піти.
– Давай мені список продуктів, я все куплю.
Так я встигала за годину поприбирати вдома, приготувати їсти, а потім насолоджувалася відпочинком. Бачила, як Ніна Дмитрівна грається з дітками, а ввечері, коли всі йшли спати, вона тихенько молилася. І чула, як вона шепотіла наші імена.
Загалом, ці дні минули швидко та насичено. Ми ще показали Ніні Львів погуляти з дітками у центрі, купили багато сувенірів. Діти аж плакали, так не хотіла відпускати бабусю Ніну.
Жіночка поділилася зі мною рецептами смачнючих пиріжків та домашніх чебуреків. І після від’їзду Ніни Дмитрівни до мене неочікувано зателефонувала свекруха.
– І що, як тобі гості? – запитує улесливим голосочком.
– Ви не уявляєте, але мені так сподобалося. казала, аби бабуся Ніна частіше приїздила у гості. Така добра жіноча, що словами не передати.
Видно, план свекрухи не вдався. Вона зі мною сухо попрощалася та кинула слухавку.
Хотіла мені за допомогою пані Ніни нерви потріпати, а не вийшло!
Бажаю всім невісткам мати під боком тільки таких турботливих та чудових жінок, як пані Антоніна!
А вам сподобалася така історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!