Свекруха вирішила, що під час нашої відсутності можна поселити родичів у квартиру. Але, на щастя, нам з чоловіком вдалося прогнати цих нахаб. Тепер я зі свекрухою навіть бачитися не хочу!

Знаєте, з моєї свекрухи міг би вийти чудовий рієлтор. І смішно, ні сумно згадувати цю ситуацію.

Отож, ми декілька місяців тому з чоловіком та дітками переїхали на нову квартиру. До того тіснилися у маленькій однушці, де не могла навіть поставити коляску чи гостей запросити. Молодша донька спала зі мною та чоловіком, а синочок – на такому розкладному кріслі, яке потім складалося назад з постіллю всередину.

І ми майже 5 років відкладали на краще та більше житло. Нарешті у листопаді наша мрія здійснилася. Знайомі продавали у новобудові трьошку, але суто голі стіни та підлога. Ми домовилися за хорошу ціну та почали ремонт. Майже всю кухонну техніку та меблі ми перевезли зі старої квартири (яку потім продали, аби оплатити останній внесок), дещо купували вживане десь в інтернеті чи на спеціальному базарчику.

Мій батько сам виготовив нам стіл, куток та ще табуретки на кухню. А ще з моїм Романом ставив плитку у ванній, рівняв стіни та ставив натяжну стелю. От якби не золоті руки мого тата, то ми б, напевно, той ремонт ще місяцями робили!

А от свекруха якось пофігістично до цього віднеслася.

Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi

Я просила її посидіти з онуками, поки поїде в магазин та виберу ламінат чи шпалери. “А то ти довго будеш? Мінімум годину? Ой, ні, ти ж знаєш, у мене тиск стрибає, я з дітьми довго не можу сидіти!” – скиглила у слухавку. 

Ну і мені доводилося дітей брати з собою в магазин. А ви ж розумієте, що за ними важко пильнувати. То Сашко якусь вазу дорогу ледь не переверне, дзеркало не розіб’є, то мала Богданка починає капризувати. Я в тому магазині сама ледь не здуріла, чесно.

Я хотіла із затишком та комфортом облаштувати кожен куточок вдома, підбирала штори, килими та навіть колір кашпо на вазони.

І от тиждень тому до мене зателефонувала мама з невтішними новинами – тато зламав ногу, а вона сама геть не справується в селі з господаркою. Ми з чоловіком одразу погодилися приїхати наступного дня з дітками. На роботі взяли відпустку на 10 днів, аби точно мати багато часу в запасі.

Свекрусі я залишила запасні ключі. Аби вона рибок годувала та підливала наші вазони. Та і про всяк випадок, щоб квартиру хоча б раз на пару днів перевіряла, мало що може статися за період нашого від’їзду.

У селі ми пробули тиждень. За той час так натрудилися, майже всю роботу важку поробили. Бо тато так шкутильгає з тою ногою, ледь сам може в туалет піти на милицях.

Так от, на вихідних приїхала додому, взяти деякі речі та ще мала справи. Свекруху я, звісно, не попередили, то і так було на пару годин.

Заходимо з чоловіком на поверх – а там такий запах перегорілої цибулі чи чогось такого їдкого. Наче от котлети спалили. І запах був саме з нашої квартири. Я перелякалася – раптом, газ витік?

Швидко шукаю ключі, відчиняю двері – а вони закриті! Чоловік аж почав кулаками довбасити двері з нервів.

А нам відчиняє… Якась там двоюрідна чи троюрідна тітка з Одеси, тьотя Рая:

Пошепки

– Ви що, не могли на дзвінок натиснути?

– Вибачте… А що ви тут робите?

– Живу. А ви чого так рано? Олька казала, що пару днів ви точно ще в селі будете.

– Сюрприз вирішили влаштувати.

Як виявилося, свекруха поселила у нашу квартиру родичку. Звісно, нашої думки запитувати не треба.

– Я у гості приїхала. І заодно ще зуби полікую. Ольга сказала, що я можу тут хазяйнувати.

Я була вражена зі своєї квартири. Запах котлет та цигарок, одяг розкиданий на кріслах та тумбочках. Посеред вітальні – розкладена валіза тітки. У раковині брудний посуд в перемішку з кавовою гущею та залишками їжі. Смітник смердів, на дні відра щось плавало. Певно, пакет протік.

У холодильнику все на купу накидано – овочі та м’ясо, сир та ковбаси без пакетика, вже обвітрилися

Але найгірше мене чекало у ванній. Родичка без каплі сорому брала мої парфуми, косметику та рушники. У душовій кабінці клубки волосся. От якщо все зібрати, то можна до купи скласти ще одну скульптуру тітки

Я була готова там заплакати, чесно. От душу вклала в ремонт, а тітка так все спаскудила. Тоді чоловік попросив родичку зібрати речі та віддати ключі. Потім ще й зателефонував до своєї мами:

– А що ти на мене так кричиш? Хіба тобі шкода, ми ж одна родина!

– Чого ти про це тільки зараз згадала, мамо? Чому ти не допомагала нам з ремонтом, з онуками не сиділа? Чому от зараз я повинен тебе послухати?

– Тітка приїхала з Одеси в гості, ти її так давно не бачив.

– І ти вирішила її поселити в нашій квартирі? Добре, раз ти так заступаєшся за тітку – то відшкодовуй все. І окремо тут все помиєш, наведеш лад після такої гості.

Тітка переїхала до свекрухи, наостанок ще й добре нас облаяла. Мовляв, нам ремонт дорожчий за родину і ми геть зазналися в цьому Львові. Чесно? Так, мені ремонт та меблі важливіші, бо ми з чоловіком дуже довго до цього йшли.

Свекруха на зв’язок не виходить, мовчить. Чи боїться або ж образилася – байдуже. Ні я, ні чоловік більше не будемо їй довіряти нашу квартиру. Бо ще перетворить її у готель та поселить циганський табір! 

Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Adblock
detector