Коли Ніна Петрівна захворіла на коронавірус, я страшенно злякалася. Адже працюю медсестрою і на власні очі бачила, яка страшна ця хвороба. Я вирішила, що попри страх заразитися, буду щодня провідувати її перевіряти стан.
Після роботи я їхала через усе місто, везла вечерю. Чоловік переймався, та він багато працював і не мав змоги провідувати маму. Їй ставало дедалі гірше. Я домовилась аби Ніну Петрівну забрали до лікарні, організувала їй найкращий догляд. Оскільки забирали її майже непритомну – я подбала про квартиру, прибрала, усе зачинила. А згодом приїжджала поливати квіти.
На щастя, свекруха одужала. Я завжди пишалася нашими відносинами. Хоча ненька чоловіка часто робила мені зауваження, вимагала, аби я їй допомагала. Та моєї мами вже давно нема, тож я усе терпіла, вважала, що це правильно.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І ось нещодавно Ніна Петрівна святкувала день народження. Я допомогла їй накрити стіл. Зібралися усі подруги свекрухи, найближчі родичі. Раптом я згадала, що забула придбати морозиво на десерт, про яке так просила іменинниця. Тож я побігла в магазин. А повернувшись, тихенько увійшла у квартиру і почула дивну розмову.
– Не думайте, що вона так просто мені допомагає. Ще як в мене коронавірус був, я зрозуміла, яка вона корислива. Навмисно приходила щодня, аби довідатись, де я ховаю гроші та свої прикраси. А після лікарні я помітила, що зник мій золотий браслет. Я лишень його не встигла заховати, бо хвора була.
– Та не може такого бути!
– Я вам кажу! Я все обшукала – нема браслета. А більше тут нікого не було. От і тепер вона визирає – хто і що мені дарує.
Почувши це, я залишила морозиво і пішла геть. Вирішила, що тепер нізащо до неї не прийду. Мені страшенно соромно, адже люди можуть повірити в те, що я вкрала того браслета.
І як мені довести, що я не винна? І чи треба взагалі?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!