Майже 10 років я мучилася у шлюбі з Михайлом. Колишній чоловік страшенно пиячив та любив грати у карти на гроші. Тихцем крав у мене з гаманця спершу 20 чи 50 гривень, а потім 100 та навіть 500. А коли я ховала гроші, то Міша виносив з дому техніку та закладав її у ломбард. Раз навіть викрав золоті сережки та підвіску, яку мама подарувала мені на весілля.
Найбільше я переживала за дітей. Адже коли Міша програвав гроші, то сильно напивався та приходив додому влаштовувати скандал. Кричав, бив посуд, ламав замки та двері. Сусіди викликали поліцію, але ніхто нічого не міг вдіяти. Потім було соромно навіть сусідам в очі дивитися.
Я просила свекруху, аби вона якось повпливала на свого сина.
– Якщо ти з ним ради не даєш, то що я зроблю?
– Він же ваш син!
– Знаєш, в нього такі дурні гени від татуся. Тому його ніяк не перевиховаєш. У мене і так своїх проблем багато!
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І одного разу Міша так напився, що сильно побив мене. Якби не старший син – то я б, напевно, опинилася на тому світі. Наступного дня, поки Міша відсипався, ми швидко зібрали речі та поїхали до моїх батьків у село. Мама аж плакала, коли побачила моє синє від побоїв обличчя та шрами на руках:
– Дитино, треба було одразу до нас їхати! Ти все терпіла?
– Бо думала, що він зміниться.
– Такі істоти, як Михайло, ніколи не зміняться!
Ми швидко розлучилися і відтоді минуло 11 років. Міша не платив аліменти та навіть не приїздив до дітей на свята. Але хіба синові Данилу та доньці Марті потрібен такий горе-батько? Вони самі натерпілися від нього та всіляко намагалися забути ті страшні роки.
Я старалася почати все з чистого аркуша. Діти пішли у нову школу, сама знайшла роботу. Останнє, що я чула про Мішу – це не дуже гарні новини. Через борги в декілька тисяч доларів кредитори забрали його квартиру, тому Михайло переїхав до матері.
Та і знаєте, після чорної смуги точно буде біла. Зараз я працюю заступником директора, діти навчаються в інститутах. Що Данило, що Марта закінчили школу із золотими медалями.
Тільки нещодавно я отримала дуже дивного листа про спадок від Алли Борисівни. Тому вирішила зателефонувати:
– Так, все вірно. Покійна Алла Борисівна заповіла вам свою двокімнатну квартиру.
– Тобто покійна? Що з нею трапилося?
– Вона останні роки хворіла важко, рак, на жаль.
– А її син де?
– Зник декілька років тому, переховується від кредиторів. Ви ж знаєте, що в нього були шалені борги за ігри та випивку. І через це у пані Алли здоров’я підкосило, такий стрес отримала.
Я одразу поїхала до міста, аби розібратися з документами. Однак, нотаріус вручив мені ще один папірець:
– Це лист для вас. Пані Алла написала це за день до того, як…Ну самі розумієте.
Тремтячими руками відкрила листа. Це був почерк колишньої свекрухи:
“Любонько, тільки зараз, через 11 років я зрозуміла, що зробила велику помилку. І зараз гірко розплачуюся за ті гріхи. Знаю, що мій син завдав багато болю і вже нічого не виправити. Але сподіваюся, що хоча б цей спадок очистить мою совість перед тобою та Богом. Віддаю це тобі та онукам. Я щиро сподіваюся, що у тебе, Данилка та Марти буде світле майбутнє. Вибач ще раз за такого сина. Я бажаю тобі тільки щастя”.
Сама не помітила, як розплакалася. Вирішила цю двушку продати та купити дітям по однокімнатній квартирі на майбутнє. Так би хотіла пані Алла. А я краще поживу в селі, там добре.
Зла на свекруху не тримаю. Бо розумію, що вона сповна натерпілася від Михайла. А йому тільки Бог суддя за ті всі підлі вчинки.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!