Моя свекруха вже 2 тиждень тут, в Україні, а до мене та діток приходила лиш раз у гості. І так, чисто на 30 хвилин забігла, аби почекати на маршрутку.
Хоча діти бабусю вкрай рідко можуть бачити, хіба на якісь церковні свята. Адже Раїса Михайлівна вже довго живе та працює закордоном, заробітчанка. То в Італії поїде, в Польщу, Німеччину, Чехію. Останні 4 роки вона вже осіла в Барселоні й там працює покоївкою на віллі у сеньйорів.
І пані Раїса заробляє чимало, я б навіть сказала за мірками заробітчанок дуже багато. Бо сама купила ділянку за містом та побудувала будинок, чоловікові дала гроші на бізнес. Мій свекор керує в службі таксі, і це все завдяки пані Раї.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Чесно, якби не весілля, то я б, напевно, далі свекруху бачила тільки на фотографіях у Фейсбуці. То вона з подругами десь на пляжі, то в ресторані. Раз навіть під час відпустки поїхала у Париж відпочивати.
А нам з чоловіком, м’яко кажучи, вона взагалі не хотіла допомагати. Ми були по вуха у боргах через іпотеку та кредити на квартиру, мої батьки навіть продали в селі половину городу, аби оплатити рахунки в банку. 4 роки пішло на те, аби погасити заборгованості та переїхати в омріяну квартирку.
Зараз у мене 2 діток, Владику 10 років, а Ніночці 3. Я не довго просиділа в декреті, бо розуміла, що на зарплату чоловіка ми точно не протягнемо нормально. Тому коли доні виповнився 1,6, то ми віддали її у спеціальний садочок для таких малюків. На жаль, у державних не було місця, тому довелося обирати якісь приватні. На щастя, такі витрати не дуже б’ють по родинній кишені.
Але мої батьки нам всіляко допомагають. Щосуботи маршруткою передають домашні закрутки та свіже молочко, часто приїжджають у гості. Цієї зими забрали на всі канікули дітей додому, аби вони відпочили.
Тільки от від свекрухи такого “щастя” ми ніколи не бачили. Минулого року на Миколая подарувала дітям шоколадки та 10 євро:
– Ну переведете собі у гривні та купите якісь іграшки.
Але ті 10 євро – ну це навіть не 500 гривень, дуже мало. Син аж скривився, коли побачив бабусині подарунки. Хоча сама свекруха має останній айфон (зараз коштує 50 тисяч), зробила у хаті дорогий ремонт з технікою. Там один чайник коштує, як половина моєї зарплати. Ми за всі ці роки були двічі у свекрухи в гостях.
Щоразу, як пані Рая приїздить до України, то одразу йде до своїх родичів чи друзів. Цього разу вона навіть не попередила про приїзди, ми дізналися, що вона вдома тільки тоді, коли пані Рая сама подзвонила та попросила її підвезти на машині у справах. Уявляєте, наскільки їй байдуже на сина та онуків?
Але останні дні пані Рая надто часто до мене телефонувала просто так. Розпитувала, як в діток справи, питала, чи можна їх у гості забрати. Я вже понадіялася, що у свекрухи прокинулися інстинкти справжньої бабусі.
Однак, вчора таке “рожеві окуляри сподівань” розбилися. Запросили нас у неділю в гості, накрила розкішний стіл. Купила устриці, дістала вино та сири з Іспанії, ще й салат з креветками зробила. Але от була в мене чуйка, що не просто так пані Рая влаштувала свято об’їдання.
– Ох, синку, мені вже наступного тижня треба на заробітки повертатися, сеньйора дзвонила у Скайп.
– Не сумуй, ти і так на Великдень приїдеш, пару місяців почекати.
– Я то почекаю, а батько ні. Ти бачиш, що він геть за хатою не слідкує. Сніг випав, а він навіть доріжку не почистив. А холодильник? Я ледь його відмила від запаху.
– Так скажи це татові, а не мені.
– Ага, до нього говорити – як об стінку горохом. А будинок у мене гарний, я в нього душу вклала. Ну і багато грошей. То цей, може ти з Маринкою сюди переїдеш? Як вам ідея?
– Назавжди?
– Так. Ну дітками буде велике подвір’я, аби гратися. До міста їде маршрутка кожні 30 хвилин.
Мені така ідея категорично не сподобалася. По-перше, будинок аж у Куровичах (за Львовом). Там нема ні магазину, ні якогось супермаркету, на закупи треба їхати у Львів. Діти вже звикли до школи та садка, я не хочу їх переводити геть.
Ну і жити заради того у хаті, аби просто слідкувати за порядком – це якась ідея божевільного. Тим паче, що тут командуватиме свекор. А він така трохи прикра людина, палить при дітях, не виходить навіть на двір. Раз зробила йому зауваження, аби димом на Ніночку не дихав, а він мені у відповідь “а ти не командуй у моїй хаті!”.
Тільки от чоловік дуже загорівся такою ідеєю та всіляко намагається мене переконати:
– Ну дивися, нашу квартиру можна здавати в оренду, матимемо прибуток.
– Ага, звісно. Я не буду господинею в чужому домі. Мама тобі роками не допомагала, навіть онукам нічого з Іспанії не висилала. А зараз я маю просто так погодитися на цю авантюру?
– Чому ти так проти? Це ж будинок на 2 поверхи, велика територія.
– І хто це прибиратиме? Я!
Ми дуже посварилися і чоловік вже сам зібрав речі та переїхав у будинок. А я не знаю, що робити далі. Ну не хочу йти в чужу хату!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!