Моїй свекрусі вже 80 років. Живе у селі, тримає господарку, ходить до церкви. Однак, вже такий вік поважний, ходить з паличкою, має певні проблеми зі здоров’ям.
Ми з чоловіком щосуботи приїздимо до неї в село. Купуємо продукти, теплий одяг, оплачуємо комуналку. Цього літа зробили їй гарний ремонт в кухні та спальні, нові меблі привезли. Чоловік на дворі наводить порядок, дрова нарубав, сіно для корів підгорнув.
Однак, ми з пані Стефою проводимо тільки 2 дні на тиждень. А решту часу вона сама в хаті. Я прошу сусідку, пані Валентину, хоча б ввечері заходити, провідувати стареньку. Адже свекруха забуває приймати ліки. Ще й може ввімкнути світло та піти спати, а лічильник намотає.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Від села до Львова 120 кілометрів, відстань чимала. Тим паче, у місті ми працюємо, робота у нас з чоловіком відповідальна. Діти дорослі, донька живе закордоном, син працює в Києві. Але вони стараються також бабусі допомогти, передають продукти та одяг їй в село через Нову Пошту.
Я не можу сказати, що у мене зі свекрухою дуже теплі стосунки. Допомагаю, бо дуже шкода стареньку, вона ж там сама в селі зосталася. Раніше ми пропонували їй переїхати до Львова. Квартира у нас велика, місця вистачить. Поруч є лікарня, в разі чого – допомога не забариться. Та і сусідки хороші, думаю, пані Стефа з ними може потоваришувати.
Але свекруха взагалі нічого не хоче чути про переїзд:
– Я тут народилася – то я тут і вмру. До чого мені те місто? Там ніц робити! Куди я корову діну, кроликів, курей?
– Продамо. Сусідка ваша, пані Валя, згодиться купити. Ну нащо вам такі клопоти у 80 років? Богові душу з тою коровою скоро віддасте.
Ми з чоловіком платимо сусідці 500 гривень в тиждень, аби вона провідувала свекруху, щось поприбирала, дала ліки та приготувала їсти.
Та все одно у мене серце не на місці через пані Стефу. Раптом, знову почнуться відключення світла? Та вона геть замерзне в тій хаті взимку.
Чоловік хоче, аби його молодша сестра Софія хоча б переїхала до неї. Вона живе у сусідньому селі зі свекрами, там хата не велика дуже. Софія ще молода, має 3 дітей, чоловік на заробітках. Тим паче, зовиця має медичну освіту та знає, як лікувати маму.
Ми намагалися з нею поговорити. Але Софія нічого не хоче чути про догляд за мамою:
– У мене тут лежачий свекор і велика господарка. Я кручуся, як той вуж на сковорідці. А ще діти малі.
– Це ж наша мама. Ми будемо передавати гроші, за комуналку плати…
– І що? Мені ваші гроші не дуже допоможуть. Я не записувалася у доглядальниці!
Не знаю, що робити далі. Їздити щосуботи туди-сюди 220 кілометрів до села і назад не дуже вигідно по грошах навіть. І ми переживаємо, аби свекруха біди не наробила.
Як її ще переконати, аби переїхала до міста? Ну чому так важко з дорослими людьми? Свекруха так капризує, наче дитина мала!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!