Живемо з чоловіком вже чотири роки, конфліктуємо рідко, нічим не відрізняємося від інших. Якщо ж і виникають якісь протиріччя, то розмовляємо, щоб досягти якогось компромісу. На диво, навіть в матеріальному плані у нас немає непорозумінь, все якось спокійно, мирно. Я ніколи не хотіла сидіти на шиї в чоловіка, тому працюємо двоє, разом формуємо сімейний бюджет.
Спершу більше заробляв він, а згодом у нього стали виникали фінансові труднощі, щоб забезпечити нас необхідним я брала додаткові зміни. Важкий був період, однак ми його пережили, і зараз знову працюємо вдвох. Єдиним мінусом є те, що ми так досі і не наскладали необхідну суму, щоб придбати власне житло. Це дуже засмучує і мене, і мого чоловіка.
І дітей вже хочемо, але здоровий глузд підказує, що спершу таки потрібно придбати власне житло. Я приїхала до обласного центру з іншого містечка, а мій чоловік місцевий. В його батьків є декілька квартир, однак вони не думали давати щось своєму сину. Свекри “зайву” квартиру здали в оренду, бо їм не вистачає пенсії. На це житло я не зазіхала, адже розумію, що з пенсійних коштів прожити важко, а там вони мають непоганий додатковий дохід. Однак згодом свекри розповіли, що цю квартиру будуть переписувати на доньку.
У батьків мого чоловіка є двоє дітей, і вони обоє – спадкоємці, так з якої радості їхня улюблена донька буде жити на всьому готовому, в той момент, коли ми з їхнім сином повинні будемо бігати по знімних маленьких чужих кутках або виплачувати все життя кредит?
Я бачила, що це мого чоловіка образило, однак він нічого не сказав, щоб не конфліктувати з батьками. Я теж спершу намагалася закрити очі, однак такого пробачити не змогла. Сказала свекрусі, що так вчиняти не справедливо, окрім доньки у неї є ще і син. Вони у відповідь стали мені говорити, що я корислива людина і думаю лише про гроші і про себе, і сказали, що я можу до них більше не приходити, поки не вибачусь за свої слова.
Чоловік дізнався про цю неприємну ситуацію і сказав, щоб я не пхала свого носа туди, ще й образився на мене. Сказав, що він сам всього досягне, і якщо рідні вирішили не ділитися нерухомістю, то це їхнє рішення. Вони на це житло заробили самостійно й ніби то самі знають, що з ним робити.
Чоловік вже неодноразово говорив мені, що я маю попросити вибачення у його матері. Але за що? Хіба це я так несправедливо вчиняю зі своїми дітьми? Їм абсолютно байдуже на сина. Зараз я не знаю, що робити далі, але вибачатися перед свекрами та зовицею не збираюся. Тепер і з чоловіком не розмовляю, оскільки він не може відстояти своє право на частину житла. За що ж сестрі такі привілеї? А ми повинні до кінця життя виплачувати іпотеку. Ну де ж справедливість?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!