Свого чоловіка я зустріла дуже пізно – у 29 років. До того я навіть не думала про кохання, адже будувала кар’єру. Ще в університеті я робила подругами та одногрупникам манікюр, потім працювала в салоні краси. Але всі гроші відкладала на відкриття власної студії. І тільки нещодавно моя мрія здійснилася.
З Олегом, до речі, познайомилася на роботі. Він виготовляв нам меблі для студії. Я помічала, що він може так “затриматися”, а потім запропонує підвезти додому чи кавою пригостить. А на відкриття студії приніс великий букет квітів.
Через рік зробив мені пропозицію та почали готуватися до весілля. Олег був тим чоловіком, якого я хотіла бачити поруч. Зрілий, самостійний, завжди прийде на допомогу, відповідальний та уважний.
До речі, про заручини ніхто з родичів не знав на перед, Олег сам обирав обручку. Ми вирішили запросити наших батьків у ресторан, аби ми познайомилися та заодно відсвяткували таку важливу дату. Моя мама сама спеціально приїхала з Італії у гості та подарувала дорогий набір посуду і постіль.
А от мама Олега, Ольга Василівна, поводилася вкрай дивно:
– Ой, ну вам треба то весілля? І що це за мода така – не попередити мене про заручини?
– А чоловік кому робить пропозицію? Дівчині коханій чи своїй мамі?
– Яка різниця? Я ж його мама, маю знати про всі плани.
Потім почали обговорювати весілля. І тут пані Ольга вирішила запхати свого носа:
– Весілля? Сукня? Ресторан? Нащо воно тобі. Не боїшся, що деякі гості на тебе будуть косо дивитися. Ну бо ти вже трішки не у тому віці, аби виглядати, як молода.
Це мене взагалі дуже образило. Олег потім поговорив з мамою, вона попросила вибачення. Однак, я думаю, що це було не дуже щиро.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я готувалася до весілля дуже серйозно, обрала з подругами ресторан. І одного дня свекруха до мене зателефонувала, лагідно “напросилася” подивитися на сукні. Я подумала, що пані Ольга вже змирилася з тим фактом, що у нас буде весілля і стала адекватною.
Однак, у весільному салоні вона влаштувала справжній цирк. Як тільки ми зайшли, пані Ольга почала жалітися на своє здоров’я:
“Ой, знаєш, то в мене від стресу на весілля. Я так переживаю”.
“Так у голові запаморочилося. Ой, борони Боже, на вашому весіллі ще душу віддам”
“Ох, такий у мене вже вік поважний, щось не можу довго на ногах стояти”
Я розуміла, що цими болячками свекруха просто хоче зірвати нам святкування. І вирішила її добряче залякати.
Мій двоюрідний брат працює хірургом у шпиталі. Надивився за роки на стількох пацієнтів, що словами не передати. Тому норовливий характер свекрухи швидко приструнив.
Зателефонувала на перед та попросила підіграти. Вигадали казочку, що у свекрухи дійсно погані результати і що й скоро загалі на небо час валізи збирати.
От сидимо ми у кабінеті, мій брат намагається не сміятися з останніх сил:
– Мати Василева, то я скоро вмру?
– Ні. Я вам спершу зроблю аналізи. Ви крові не боїтеся? Бо треба багато здавати щодня. І запишемо вас ще на голкотерапію. Не переживайте, це не боляче. І клізми. Це не обговорюється. А якщо це операцію, то треба там весь живіт…
– Ні, не треба. Знаєте, мені вже краще стало.
На щастя, тепер свекруха спокійно поводиться, не пхає носа у наші справи. Певно, дійсно ми її добре залякали, раз вона така “шовкова” стала.
Але декілька разів все-таки вигадувала собі якісь болячки. То я швидко удавала, що треба подзвонити до брата:
– Так може зробимо вам операцію?
– Ні! Ох, знаєш, здалося. Все добре, не переживай!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!