Я поїхала в Португалію на заробітки одразу після закінчення університету. Адже мамі терміново знадобилася операція. Тата в нас нема, старша сестра тоді народила первістка та сиділа у декреті.
Мамі знадобилися дуже дорогі ліки та операція в столиці. І не в державній клініці, а в приватній. Але я працювала, як конячка, чесно. Влаштувалася на завод, фасувала морепродукти. Там була така мінусова температура, що ледь нирки не простудила. Всі зароблені гроші надсилала мамі, а собі залишала ну 100-150 євро на прожиття.
На щастя, мама одужала. Я аж плакала, коли до мене сестра зателефонувала з лікарні та поділилася радісними новинами.
Я думала, що ось на цьому закінчилася ця заробітчанська історія. Мама одужала, грошей достатньо, можна і повертатися додому. Тим паче, я хотіла працювати в Україні, сумувала за друзями.
Однак, рідні були проти:
– Мама ще ледве ходить після операції. Їй треба гроші на реабілітацію, ще курс вітамінів пропити.
– Але я не можу стільки років гарувати на заробітках. Тут дуже важко.
– То що, мені малу дитину кинути і поїхати, бо ти така білоручка?!
Тому я ще залишилася на пару років. Половину відкладала собі, половину надсилала мамі. Але на цьому мої проблеми не закінчувалися.
Сестра Вікторія тоді розлучилася зі своїм чоловіком та залишила з малою дитиною на руках. Так, як тоді племіннику був тільки рік, Віка не могла вийти на роботу. І я почала передавати сестрі продукти, гроші, одяг, іграшки.
Я розуміла, що рідні мене заклюють, якщо відмовлюся допомагати Віці. Краще я нехай відкладу їй пару євро, аніж вислуховуватиму докори. Нащо? Потерпіти не так важко.
Загалом, так я провела в Португалії аж 5 років. Деякі друзі мене на вулиці не впізнають, коли приїжджаю додому. Та що там вітатися… Навіть на день народження не телефонують.
Там щось мамі передати, там що сестрі. Коли були відключення світла, я купила рідним найдорожчі генератори додому. А після Великодня повністю переробила в маминій квартирі ванну та спальню, привезла гарні меблі з Португалії. У кожній кімнаті тепер підлога з підігрівом. Та щоб ви розуміли, я купила мамі навіть робота-пилососа та посудомийку, аби легше було прибирати.
От цього місяця я вирішила повернутися додому. Сестра має роботу, мама гарну квартиру. Що ще треба для щастя? Трохи образливо, що 5 років я працювала заради них. Хоча ж могла відкласти на квартиру чи бізнес. Звісно, мама та Віка дуже “радісно” відреагували на моє повернення.
Минулої суботи у мами було свято, 60 років. Я купила їй квіти та сервіз, у гості прийшли сусіди та куми. Вікторія привезла також квіти та гарну скатертину. Ну ви просто порівняйте – звичайна скатертина. Це не подарунок на 60 років.
Всі зібралися за столом. І хтось з гостей сказав, що гарна скатертина.
– Ой, то моя донечка Вікуся привезла. І дивіться, які квіти красиві. Аромат на всю квартиру. Не те, що той віник.
Це сказала мама при всіх гостях про мій букет. При тому, що це були дорогі троянди та лілій. Ну і сервіз не 5 копійок коштував.
– Зате такий ремонт гарний.
– Та, я сама от про все повинна просити. Бо вона не додумалася. 5 років сиділа в Португалії та на пляжі засмагала.
Мені стало дуже неприємно, я навіть вийшла на кухню. От таке враження, наче на тебе вилили відро помиїв. Ну як так мама могла про мене сказати? Я ж їй все до ладу привела, за операцію заплатила, продукти та меблі возила. А вона просто плюнула мені в душу.
Віка так само вважає, що я повинна віддавати всі гроші на їх забаганки.
За 5 років я реально могла заробити собі на окрему квартиру, зробити там ремонт і жити у своє задоволення. А так вийшло, що ці 5 років я просто викреслила з життя.
Не знаю, чи варто знову їхати на заробітки. З одного боку, так швидше зароблю на житло. Але чи не буде мама знову тягти гроші? Не хочу через це з ними остаточно пересваритися. Адже знаю, що вони удвох з Вікою таке наговорять. Що всі родичі потім будуть косо на мене дивитися.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!