Перша невістка мені не сподобалася одразу. Бо, бачте, пані велика, не захотіла переїздити до нас у село.
Я ж тоді мала велику хату, казала, що молодята можуть на другий поверх після весілля переїхати. Там навіть є окрема ванна кімната!
Однак, Лілька все одно носом крутила:
– І що я буду там робити? Свиней та корів доглядати? І за ними послід прибирати?
– Ну чого одразу ти таке погане про село думаєш?
– А що там ще робити?
Ну але діти після весілля все одно до мене переїхали. А куди їм ще діватися? У свахи двокімнатна квартира, де ще живе старенька бабуся та молодша донька.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Тільки Ліля не заспокоїлася. Ще довго проїдала мізки Андрієві, аби той якомога швидше збирав гроші на окреме житло:
“Я в цій дірі не збираюся жити” – сичала, наче та змія, невісточка.
“Яка це діра? Нормальне село, люди тут працьовиті. У нас гарна хата”.
“Ага, а твоя мамця люба на мене дивиться, як на ворога. Я вже не витримую”.
І довелося моєму Андрієві їхати в Німеччину на заробітки. Робив ремонти, їздив на вантажівках у рейси, працював на заводі. Так крутився, як конячка нещасна, аби гроші на квартиру відкласти.
Ліля, до речі, мені взагалі по господарстві не допомагала. Рано пішла на кухню, зробила каву та до вечора сиділа в кімнаті. Ні сапку в руки взяти, ні сіно підгорнути чи корову подоїти. Коли побачила козу – то так кричала, наче та сирена. Налякалася того рогатого “чудовиська”.
Через 3 роки сина нарешті назбирав грошей та купив житло. Лілька так тішилася, коли збирала речі з хати:
– Ну нарешті ми заживемо, як нормальні люди!
Мене ось таке “прощання” дуже образило. Невже у селі дійсно погано жити? Я її пустила, як нормальну людину, а вона так подякувала. Навіть на новосілля до них не їхала принципово. Не вистачало, аби на мене дивилися, як на якусь селючку забиту.
Потім Лілька народила дитину та знову почала гнати мого Андрія на заробітки. Ще й посміла нарікати, що я погана бабуся. Бо онукові Богданчику на хрещення подарувала тільки золотий хрестик. Зате от її люба мама!…
Я казала синові, аби утікав від такої паскудної жінки. Ну вона ж його любить лише за гроші.
Спершу до Андрія не доходило. Однак, коли Богданку виповнилося 5 рочків, то син нарешті усвідомив помилку. Приїхав з Німеччини не сам, а з молодою жінкою Євгенією. Я щиро зраділа, коли зрозуміла, що нарешті мені трапилася хазяйновита невісточка.
Але на цьому проблеми не закінчувалися. Андрій вирішив ту квартиру віддати жінці та дитині:
– Хай живуть. Я ще встигну заробити.
– Сину, ти на заробітках геть розум втратив? Квартира не коштує 20 гривень, то роками треба збирати!
– Мамо, але Ліля там не сама живе, а з моєю дитиною.
Та вона ще буде з тебе аліменти смоктати, як комар кров. Так що жени їх з квартири, інакше бути не може.
Але син не хоче. Мало того, Євгенія підтримує таку ідею. Ну як так можна? Ліля вже ніхто, от пусте місце. Хай розміняє житло, кожному по кімнаті залишиться.
Бачу, що синові в радість так роками гарувати на чужині. Або ж на ліво та на право квартири віддавати!
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!