Певно, нема такої жінки на світі, якій би заробітки принесли родинне щастя.
Я виїхала у Бельгію ще 16 років тому, у 2008 році. Тоді ж в Україні була велика криза, мене вигнали з роботи без виплати зарплати за попередні місяці. Ну що я мала робити? Склала валізу, зробила документи, сина Сашка залишила на свою маму.
Заробітки завели мене в Дюссельдорф, працювала на заводі фасувальницею продуктів. Звісно, я знала, що на заробітках важко. Але уявити не могла, що настільки. О 5 ранку вже треба бути на заводі, там дуже холодно (навіть влітку одягала рукавички та куфайку), стояти на ногах до 8 вечора, за весь день мала тільки 10 хвилин, аби якусь канапку з’їсти та з голоду не померти.
За 6 місяців заробітків скинула 10 кілограмів та заробила варикоз. А мені тоді було тільки 30 років. Зате мій синочок мав гарний одяг, мамі зробили операцію та відправила у санаторій на оздоровлення. Потім, як син підріс, то я почала помалу йому на якесь майбутнє відкладати, купила дорогий ноутбук на навчання, телефон.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
У 20 років мій син одружився. Невістку я ще знала зі школи, Марічка навчалася з Сашком в одному класі. Та і зі свахою я часто бачилася, коли приїздила з заробітків на свята додому. І я бачила, якими закоханими очиськами Саша дивиться на Марію. Постійно їй до школи приносив солодощі, пригощав на перерві. Ось така у них романтична історія.
Для дітей я нічого не жаліла і дала тоді на весілля 5 тисяч євро, допомагала обирати сукню, складала список гостей. Ще й привезла з Німеччини різні сири, м’ясні нарізки, шампанське, вина, різний алкоголь. Добре, що на кордоні це все щастя не конфіскували.
Сваха, Олена Давидівна, віддала молодятам свою другу квартиру, а я зробила ремонт. Обирала для них найкращу сантехніку та меблі, деякі речі знову ж таки везла з Німеччини. А коли вже народилися онуки, то я щомісяця пересилала солодощі, суміші, одяг, якісь пеленки чи памперси. Ну і не забувала ретельно заховати в сумку 200-300 євро. Бо ж сама чудово розуміла, як важко дитину на ноги підіймати. Тим паче, що невістка тоді вийшла в декретну відпустку.
Так от, вони одружені 12 років. Цього місяця дали відпустку надовше, то я залишилася на всі свята в Україні. У неділю якраз було Водохреща, після церкви з дітьми та онуками пішла до пані Олени в гості. Заходжу на кухню, аби допомогти салати нарізати – а там стоїть новесенький аерогриль. Я бачила таке у Фокстроті, там можна багато страв готувати. Але коштує така диво-піч дорого, майже 14 тисяч гривень.
– Що це у вас за така обновка цікава, свахо?
– То мені донька і зять на Новий Рік подарували. Тут можна і курку смажити, рис, картоплю готувати. Воно мені так у господарстві допомагає, от просто включаю та йду дивитися серіали, страви самі готуються. Навіть не треба перевіряти. чи щось пригоріло, чи ні.
Мені, якщо чесно, тоді стало неприємно. От свасі дорогий аерогриль на свята, а мені лиш пачку цукерок і усні привітання.
Син помітив, що у мене поганий настрій, постійно ліктем штурхав та здивовано підіймав брови. Тільки коли ми вже розходилися додому, то я в будинку вирішила висказати синові своє невдоволення:
– Ну і як це розуміти? Ти що, чужу жінку любиш більше за рідну мати?
– Ти що, через якийсь гриль образилася? Ма, ну це ж дрібничка.
– І що? Коли ти мені востаннє щось дороге дарував? У твоєї Марії новесенький айфон та золоті сережки, сваха на кухні має помічника. А я що? Не варта уваги?
– Мамо, ну ти працюєш закордоном, можеш собі на зарплату купити хоч весь магазин тої техніки. А теща працює вчителькою, сама знаєш, яка в них маленька зарплата.
Я не стала далі слухати виправдання сина, розвернулася та пішла додому. Навіть не зателефонувала попрощатися, коли їхала на автобус до Німеччини.
Просто дуже образливо. Так, я на заробітках, але якою важкою ціною мені даються ті гроші. Світу білого не бачу, маю 2 нещасні вихідні на тиждень. Вже здоров’я помалу дає задню, важко стояти навіть хвилинку на ногах, постійно мащу коліна гелем.
А син вирішив, що я сама собі повинна заробляти далі на життя. Бо теща – то вже інше, бідолашна має низьку зарплату. А хто її в тій школі тримає? Нехай сама бере валізи та їде на заробітки.
Звісно, я вдячна свасі, що так добре мого сина прийняла в родину. Але це не означає, що їй все найкраще має діставатися.
Борони Боже ще на тих заробітках вмерти. Ось так я важко працювала, старалася заради сина. І яке спасибі отримала? Син не може мені навіть гідний подарунок на свята купити.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!