У мене є син Петро, йому 30 років. Знаєте, от ми з чоловіком для нього ніколи нічого не шкодували. Самі були при грошах і могли дати все найкраще. Іграшки у нього були гарні, одяг модний, навчався у приватному ліцеї, потім закордоном у Німеччині.
І коли він зробив пропозицію Діані, то я гадала, що молодята житимуть з нами. Хата велика, на два поверхи. Від Солонки до Львова взагалі 5 хвилинок їхати, тим паче, що невістка сама жила на Стрийській вулиці.
Однак, Діана чомусь взагалі була проти:
– Я не хочу жити в хаті. Нащо мені крутитися біля того городу і теплиці?
Город, до речі, у нас дійсно дуже великий. Тут і кущі ягід, ряди помідорів, огірків, парники, теплиці. Майже нічого в магазині не купую.
Окрім цього, ми з чоловіком ще займаємося виготовленням ковбас. Самі шукаємо свинок, возимо на бійню, то все м’ясо коптимо та продаємо. І цей бізнес вимагає багато сил та часу. Особливо перед святами, коли люди на Великдень чи Різдво купують багато ковбасок.
Ну такий бізнес нам приносить чималий дохід. Діана захотіла жити на орендованій квартирі. Ну раз така пані білоручка – то хай сидить у тому Львові. Ми оплатили витрати на наших гостей на весіллі, ще дали гроші на фотографа та декоратора. А сума вийшла чималенька, 6 тисяч доларів.
Після весілля Діана одразу завагітніла. І коли народила, то вирішила, що їй конче потрібна машина. Мовляв, дитину до педіатра возити, на закупи. Якщо чесно, я підтримала таку ідею, бо не хотіла, аби невістка з малою дитиною у тих трамваях чи маршрутках вовтузилася. Тому позичили Петрові 15 тисяч доларів. Діана вибрала собі ого-го яку іномарку, губу розплескала!
– Матусю, я обіцяю, що все до копійки віддам, чесне слово! – радів Петро.
Спершу Петя щомісяця нам давав гроші. Однак, тоді його на роботі скоротили (чи ще якась біда трапилася), то він і забув про борг. А ми якось не нагадували. Хоча Діана літала у Єгипет, мала новенький айфон. Тільки нас то ні каплі не бентежило!
Загалом, так ми жили рік і про борг не згадували. Але зараз нам треба оновити виробництво м’яса, докупити нові холодильники. Ще й на зло, моя мама важко захворіла та ми її везли на лікування аж до Києва та Варшави.
Так гроші у нас спливали, як вода. І от треба далі якось то виробництво підтримувати. Петро нам був винен ще 10 тисяч доларів. То чоловік якось зателефонував до сина. Але розмова закінчилася великою сваркою:
– У нас маленька дитина! Ну де ваша совість?
– Так хай твоя Діанка кохана цього літа не полетить у Болгарію, зекономите гроші. Сину, ти обіцяв все повернути.
Наступного дня Петро приїхав до нас злий. Заходить, навіть не привітався, кинув на стіл конверт:
– Тут 8. Потім віддам решту. І більше не хочу з вами ніяких справ мати.
Відтоді минув тиждень. Ні Петро, ні Діана від нас не підіймають слухавку. Ще уявляєте, свати нам моралі читали. Що нам гроші дорожчі за онучку та родину. Таке враження, наче вони мають діло до наших доларів.
От чоловік також уже образився на Петра. Якщо бачить його десь у місті, то не вітається.
А мені аж душа крається. Я так сумую за малюком, за Петром, за Діаною. Невже через ті нещасні 8 тисяч доларів вони відвернулися від родини?
Як нашій читачці помиритися з сином та його жінкою?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!