З чоловіком ми все життя проживали на орендованих квартирах. Коли син закінчив школу, нарешті придбали власне житло. Це була однокімнатна квартира зі старим ремонтом, проте в непоганому районі міста. Зараз нашому сину 28 років, і весь цей час ми вдосконалювали наше житло. Одразу зробити шикарний ремонт нам було не по кишені, тому ми відкладали з кожної зарплати – то вікна поміняємо, новий холодильник придбаємо, шпалери переклеїмо. Загалом вклали в цю квартиру всі сили та душу.
Але зараз у нас інша проблема – синові 28 років і він досі проживає з нами. Неодружений. У цьому він звинувачує нас, адже ми йому не дали нормального житла. Чесно, я таких претензій не розумію. Нам батьки теж нічого не дали, все своїми силами.
Син працює, але заробляє мало, вистачає тільки на життя, відкласти не виходить. У нас теж ніяких накопичень немає, хоча все життя пропрацювали. Чоловік учитель, а я бібліотекар. В цьому році вже після карантину його колишній однокласник запропонував поїхати з ним до Чехії. Багато друзів сина поїхали на заробітки за кордон. Деякі вже і на квартири заробили. Цей друг їде вже втретє. Син відмовився.
Я не можу його примусити, але все-таки обурилася і сказала, що пора вже дорослішати, а не чекати, коли нас не стане, щоб отримати цю квартиру. Син образився, зараз повністю нас з чоловіком ігнорує.
У мене в селищі живе мама. Будинок не поганий, але там немає роботи. Але син не раз вже натякав, що ми повинні виїхати і жити там, звільнивши йому нашу квартиру.
Як жити далі, не знаю, руки опускаються. Син створює таку обстановку, щоб ми не витримали і поїхали. Але я не вважаю це чесним і правильним – він сам може і повинен про себе подбати, а не лінуватися і жити нашим коштом. Чи я не права?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!