Таку свиню мені син підсунув, ви не уявляєте. Два роки тому пішов на війну. Мені так прикро було, що навіть не порадився. Та десь я зрозуміла його. Сорок років, ні дітей, ні сім’ї. Робота теж не стабільна.
Минуло пів року та Дмитро приїхав у відпустку, лиш не самий. Жіночку привіз, ще й з дитиною. І урочисто повідомив, що тепер його кохана Світлана житиме з нами.
– Ми згодом розпишемось, а так буде тобі допомога.
Я навіть зраділа, адже так довго син кохання зустріти не міг. Ще й подумала, що нарешті матиму допомогу. Якраз сезон городу. Тиждень Дмитро був з нами і поїхав. Я все чекала, коли Світлана почне щось робити. Та вона тихенько собі сиділа, з кімнати майже не виходила. А коли на вулиці була, то лишень лягала з донькою засмагати. Вдома зовсім не готувала й не прибирала. Лишень питала, коли вже їсти. Ну, що сказати, не про таку невістку я мріяла. Вирішила з нею поговорити:
– Ти тут вже досить довго у мене живеш. Мені допомога потрібна і на городі, і по господарству!
– Ой, а ми в місті жили, не вміємо в землі бабратися!
– Ну, що робити, навчитеся.
Наступного ранку і вирішила її покликати із собою. Та раптом Свєта почала за голову хапатися:
– Ой, не можу сьогодні, я метеозалежна і, мабуть, дощ буде, голова тріщить!
– То нехай донька твоя зі мною йде.
– Ви знаєте, вона без мене не піде. Іншим разом.
Мене аж нудило від її слів. Я працюю навіть хвора з температурою, яка ще залежність може бути. Тоді якраз син подзвонив.
– Ну, що, як вам там живеться!
– Знаєш, Дмитре, розписуватися не поспішай. Краще іншу пошукай!
– Мамо, ти що?
– Лінива твоя Свєта! Ні до чого.
Та син стояв на своєму. Крім того, висилав коханій величезні суми, а мені вона ні копійки на продукти не давала. Я бачила, як вони з донькою їздять по магазинах, одяг купують. А додому нічого!
Я не знаю, що робити. Не збираюсь на старості прислугою бути. Планую сказати синові, щоб забирав їх геть. Та так не хочу його засмучувати зараз. Скажіть, як мені бути? І що буде, як він з нею розпишеться?