Оля визирнула у вікно та поглядом шукала свою свекруху. Пані Галина непохитно сиділа на лавочці. І хоча надворі вже було темно і де-не-де вмикали ліхтарі, старенька не планувала йти додому.
– Мені здається, що твою маму вже зовсім сили покидають. Немов відчуває, що їй мало залишилося. Можливо, варто нарешті виконати її останню волю? – запитує у свого чоловіка Артема.
– Ні, це почекаємо, адже документи для переїзду не готова.
Ось вже минуло два роки, як пані Галя живе у свого сина з невісткою. Її стара хата у селі згоріла вщент, на щастя, старенька тоді була на роботі. Жінка ще довго плакала та голосила, адже у цій хаті вона народилася та виросла, виховала сина та онуки часто приїздили у гості. А тепер на цьому місці тільки купа попелу та чорного диму. І через таке горе у жінки стався серцевий напад.
– За старенькою треба пильно наглядати, давати вчасно ліки. Адже вона вже не молода, – сказав лікар.
Тому син Артем з невісткою Олею вирішили забрати бабусю до себе.
– Мамо, ви чому піднялися на ноги, лікар сказав лежати, – бідкалася невістка, коли побачила, як свекруха порається на кухні.
– Зараз, трішки здоров’я підлікую та повернуся в село. Там у мене город, господарство, – тихо промовила старенька.
Діти вже почали думати, що у Галини через такий стрес старечий маразм почався. Адже хата згоріла, навіщо туди повертатися?
– Мамо, а хіба ти нічого не пам’ятаєш?
– Синку, не хвилюйся, я не збожеволіла. Думаю, що переїду жити до сусідки Василини, вона ж якраз сама живе у хаті. Ми з нею добре товаришуємо, часто в гості одна до одної ходили. Та і не хочу вам заважати. Ви ще молоді, ось у вас дітки підростають, а я тут немов зайва, – посміхається бабуся.
Однак, пані Василини не стало місяць тому. Син не хотів нічого розповідати, щоб мама не засмутилася. Боялися її саму відпускати в село, адже здоров’я вже не те. Та і де вона житиме?
– Онученько, а чому ти подруг у гості не запрошуєш? Я вам такий смачний тортик спечу, – запитує бабуся.
– Ба, навіщо? У нас є Інтернет, ми постійно переписуємося у Телеграмі чи Інстаграмі.
Але пані Галя не розумілася у цих сучасних технологіях і думала, що насправді внучка просто її соромиться перед друзями. А ще бачила, як Оля тяжко працює з чоловіком на роботі, а потім ще вдома має багато справ. Але що пані Галя може зробити, якщо після нападу руки тряслися та могла ледь на ногах стояти.
– Синку, я бачу, як вам тяжко. Тому віддай мене у пансіонат. Висить оголошення в будинку, що якраз неподалік є чудове місце. Там про мене піклуватимуться і я не буду для вас тягарем. Якщо не вистачатиме грошей, то ви продайте мою ділянку в селі, має вистачити. І не смій мені перечити, це моя остання воля!
Артем намагався відмовити маму від такої ідеї, але пані Галина стояла на своєму.
– Добре, але почекаймо до травня. Якраз буде гарна погода, за цей час встигнемо всі документи зібрати, добре? – запропонував син. Бабуся кивнула на знак згоди.
І тут жінка помітила, що Артем почав пізно приїжджати додому, постійно про щось перешіптувався з Олею. А коли бабуся заходила до кімнати – то миттю замовкали, немов щось приховували від неї.
А тоді якраз прийшла весна, надворі потепліло та пані Галина вирішила нагадати синові про їх угоду:
– Ну все, якраз травень на носі. Ти мені з Олею обіцяв!
– Добре, мамо, ми тебе завтра відвеземо до пансіонату.
Того вечора бабуся тремтячими руками складала всі свої речі – одну нічну сорочку, халатик та капці домашні. На ранок поцілувала онуків та прощання, перехрестилася та вийшла з квартири. Син завів стареньку машину та вони разом рушили в дорогу.
– Артеме, ти куди їдеш? Ми пропустили поворот до пансіонату!
– А там ремонт, треба об’їжджати, – швидко відповів чоловік, а невістка єхидно посміхнулася.
І так вони їхали 20 хвилин. За вікном почали вимальовуватися знайомі краєвиди – річка, ліс, хати. Спершу бабуся не могла у це повірити. Здається, що вони заїхали до її села. Артем відчинив браму та Галя не впізнала свій двір. У неї ледь ноги не підкосилися, коли вийшла з машини.
Перед нею стояла нова хата. Де-не-де були ще будівельні матеріали та ходили майстри. Але здавалося, не було тої пожежі – домівка, теплиця та новий курник.
– Синку, невже я сплю? Що трапилося?
– Мамо, ми не хотіли тебе відвозити у пансіонат, нізащо в житті. Тому вирішили відбудувати стару хату тобі на радість. Всередині є туалет, кабельне телебачення та навіть підігрів підлоги. Ми спеціально так тягнули до весни, щоб завершити будівництво.
Бабуся заплакала та міцно обійняла сина. Ще довго не могла повірити у таке щастя. Відтоді Артем з Олею та внуками щосуботи приїздили у гості та провідували бабусю.
Син вчинив правильно? А що б ви зробили на його місці зі старенькою матусею?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!